Світ не тріснув — він завмер. Сніг упав на чорну землю Наві, але не танув. Він лежав, як попіл, на крилах тих, кого колись називали світлом. Ангели стояли колом. Тринадцять. Їхні крила були різні: білі, чорні, золоті, криваво-червоні — бо світло ніколи не було єдиним. У центрі — він. Зв’язаний не ланцюгами, а молитвами. Його тіло ще пам’ятало небо, а очі — вже Нав. — Він зрадив порядок, — сказала Вожачка ангелів. Її голос був рівний, як ніж. — Він навчив людей не боятися нас. Демон усміхнувся. Кров стікала з його губ, але усмішка була теплою. — Я навчив їх пам’ятати, — відповів він. — А пам’ять — страшніша за гріх. Ангели не любили пам’ять. Бо пам’ять — це питання. А питання руйнують трон. Коли його крила ламали, небо не плакало. Плакала земля. І тоді, вперше від створення світу, ангели збрехали. Вони назвали це справедливістю.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
