Поєднані крилами

Ангеліна бігла ходом. Скоріше! За поворотом чувся дзенькіт зброї. Весь план вилетів у дівчини з голови. Її коханого зараз зарубають, і ніхто не допоможе!
 – Семе, ти як? 
Та з-за дверей не чути ні слова. Ліна у відчаї дивилася на ці мармурові брили, які забрали від неї її Сема. О, чому він не має вибору – тільки смерть?
Раптом вона помітила напис над дверима. «Ці крила підкоряться тому, хто виправить зраду Даліли». 
Ліна гарячково пригадувала: Даліла здала Самсона ворогам, виказавши таємницю його сили. Якби цього не сталося, він би жив. Це значить – Сем може вижити! Він мав померти, щоб захистити замок, свій дім; втікачів, своїх рідних; жителів Долини, які нічого не знають. Але якби Лін встояв, то помирати було б не треба. Лише лінощі його жителів, гординя князів, недбальство та неумілість воїнів, непослух лідерові зумовили його поразку. Кара за помилку – смерть. Але чи не краще виправити помилку і врятуватися?
«Мій Самсон не помре» – мовила Ліна й притулилася до дверей, які почали тепліти.
***
Далеко внизу гуркотів обвал: це руйнувався хід до Долини. Замок Лін виконав свою місію, захистив королівство. Його мешканці вже були не з ним: або померли, або втекли. А як щодо двох підлітків, які доклали стільки зусиль для оборони?
Вони не в замку, і не на дорозі мертвих, і не з втікачами. Їх доля – набагато вище. Летить серед небес чудесне створіння, і жителі королівства не знають, що це за диво?
***
– Ліно, ти не втомилася? Тепер я може тебе понести. Дорога ще далека, – почувся голос Сема. Дівчина вдячно посміхнулася. Крила перевернулися, так що вона змогла відпочити, доки Сем її нестиме. На вечірньому небі висипали зорі, і поки Ліна бездумно дивилася у сріблисту синь, Сем пильно виглядав серед гір королівське місто.
І так вони і будуть летіти – коли один втомиться, інший завжди його підтримає, знаючи, що життя – це безперервний політ від небезпеки до небезпеки, але завжди є поряд той, хто може підхопити у мить слабкості.