Плоди зневіри

– Семе, ти мене чуєш? – почув хлопець голос Ліни.

– Що зі мною? – спитав той, чуючи страшну слабкість.

– Ти пролежав день без свідомості. Ядро впало надто близько.

Сем поволі згадував останні події, і нестерпний сором охоплював його.

– Хоч хтось вижив? – спитав безнадійно.

– Ти – єдиний. І в нас все дуже погано, - сумно казала дівчина, - у підземний хід, яким ти втік, заклали вибухівку, і через цю діру заозерці лізуть до замку. Перший рівень оборони захоплений. І князь Мартин, і ... і тато загинули, - тут вона замовкла, щоб стримати сльози.

– Який жах... І це все через мене! Краще б я сам там пропав!

– Ти що, Семе! Просто це був поганий план. Слава Богу, хоч ти врятувався.

Тут Ліну хтось покликав, і вона залишила хлопця наодинці з дійсністю. Він пригадував увесь перебіг війни, намагаючись зрозуміти, де ж була помилка. Неготовність замку? Протистояння князів Ореста й Мартина? Безумний похід? Його втеча, що відкрила вхід ворогам? Який сором – він просто втік з поля бою, і втік безрезультатно! А ще й цей план – убити усіх уві сні! Доки вони не розпочали його виконання, Сем не розумів його гидоту. Він би ніколи не вчинив так! Хоча ні... Він не хотів іти на це уже після розмови з Ліною, але не міг виступити проти князя, зрадити його довіру, показати, що він боїться... І так і так боягуз – пішов у бій, який був йому противний, і втік з поля бою. Чому він вижив?!

***

Коли вечір спустився на землю, Сем не витримав безкінечних думок і вирішив походити замком. Це вдавалося складно, до того ж він боявся зустріти когось із жінок – вони швидко заженуть його знову в койку!

Він йшов і не пізнавав знайомі зали, сходи, стіни... Багато де були дірки від гармат, в кімнатах обвалилася стеля, на зачовганих коштовних килимах розсипались скалки різнокольорових вітражів. Замок Лін доживав останні дні, наче острижений і осліплений біблійний Самсон.

Прогулянка несподівано завела його в коридор, в якому він не був років десять. І тут Сем згадав свій сон. Очевидно, саме неясна згадка про нього і привела сюди.

Крила дверей м’яко сяяли у темряві, наче білий олень – найжаданніший звір для мисливця. Вони пробудили таку тугу за тою порою, коли єдиною проблемою було втекти від Ліни чи скласти букви у слово. За часом, коли він ще вірив у себе. Бажав бути героєм. А зараз він хто – уламок від воїна? Втікач? І, замучений цими думками, Сем притулився спиною до дверей – щоб не бачити їх. Якби він міг якось врятувати замок! Чи принаймні його мешканців. Він би життя не пожалів, чесно.

І раптом Сем відчув щось дивне: двері за його спиною потепліли. Він злякався, спробував повернутися – і двері повернулись за ним. Здається, він приріс до них! Намагаючись не гарячкувати, Сем обдумував своє положення. У нього за спиною двері, перетворені на крила. А за ними – таємний хід. Тобто можна втекти з замку?

Секретний прохід був темним і вогким, але дорогу видно було. Сем здвигнув плечима – звідки тут світло? Крила за спиною сіпнулись, тіні гойднулись. Ось що сяє! А якщо це вже не двері, а крила, то він зможе полетіти?! Сем напружив спину. Серед людських м’язів з’явилися й пташині (ангельські?), які раніше були замком на дверях. Після декількох спроб він піднявся у повітря.

Господи, до чого ж прекрасно було летіти! Стелі у ході не було (напевно, він проходив у якійсь ущелині чи печері). Крила не тільки дали йому можливість літати, а й надали такий прилив сил, що годі було й мріяти ще вранці. Скоро Сем піднявся високо-високо, а коли подивився вгору, то побачив зорі – він вилетів на відкрите повітря!

Юнак роззирнувся, щоб подивитись на Землі Водоспаду з висоти. І відразу побачив напівзруйнований рідний замок і вогні багать ворогів. Не було часу на радощі польоту. Треба скористатись знайденою перевагою, щоб врятувати своїх. Сем полетів до головної зали, де тепер був шпиталь. Одна з галерей, що вела до нього, мала дірку у стелі, через яку він проліз і пішов шукати інших. На щастя, він зустрів саме Ангеліну.

– Семе! Що з тобою? Ти помер і став ангелом? – жахнулася дівчина.

– Та ні! Пам’ятаєш ті двері? Я зміг їх відкрити, і вони приросли мені до спини. Ми можемо втекти через той хід.

– О, треба швидше сказати матері, вона вже збирається здаватися.

– А може, мені вдасться налякати заозерців? Я спробую напасти на них з повітря.

– Це ти добре придумав. Хай думають, що замок рятує ангел! – мовила Ангеліна, – зараз я тобі пошукаю зброю.

Врешті вона повернулася з мечем, шоломом, луком і сагайдаком зі стрілами. Все це дівчина взяла у шпиталі, у купі зброї, знятої з поранених.

– Жаль, не можна надягти кольчугу, крила заважають. Ну все, - Ліна на прощання обняла нареченого, – Поможи тобі Боже. Прошу, повернись до мене і вдруге!

Освічуючи крилами шлях, Сем полетів до стін другого рівня оборони , на які вже лізли заозерці.

- Зупиніться! Цей замок не належить вам!

Юнак бачив переляк на обличчях ворогів. Деякі заклякли, інші злізали чи падали з драбин. Вчинилася паніка. Король заозерців теж був нажаханий, але він зрозумів ситуацію і протрубив сигнал наступу. Сем полетів нижче, щоб йому перешкодити.

– Забирайтеся звідси за своє озеро! – закричав юнак прямо в обличчя королю.

Страх на лиці того змінився недовірою, а потім упізнаванням. Щось обдумавши, король гукнув:

– Ніякий він не ангел! Це один із замкових шпигунів. Стріляйте!

Його піддані не зволікали, і Сем опинився серед стріл, що розсікали повітря. Хлопець дуже злякався – адже він без кольчуги! – проте зробив ще одну спробу:

– Так, я не ангел, а просто захисник замку ЛІн. Але все одно – забирайтеся геть!