Перервані заручини

Минуло десять років. У княгині Софії народились ще три доньки, яких вона, як і двох інших дочок, назвала Лінами, на честь рідного замку – а саме Евеліною, Гвенделіною і Маделіною. Князь Орест був у печалі, бо знову не мав спадкоємця. Через це він все частіше поглядав на старшу дочку і сина його друга, які охоче проводили час разом. Можливо, вони змінять його на князівському престолі?

Ліна і Сем продовжували спілкуватися, хоча стосунки між ними були вже не тільки дружні – на Різдво Самсон вирішив просити руки старшої князівни. А після Святок можна буде і повінчатися.

Тільки в одному Ліна сердилася на Сема – коли він називав її Ліною. «Адже нас п’ять Лін у сім’ї, звідки я знаю, до кого ти залицяєшся?» – сміялася вона.

***

От і настало Різдво. На святковий бенкет з’їхалося багато гостей із усіх околиць. Парадна зала замку Лін сяяла вогнями, дзвеніла музикою і співами, шурхотіла яскравими сукнями... Окрасою свята стали прегарні князівни, які ніби уособлювали всі віки дівоцтва – від п’ятилітньої щебетушки до юної зарученої.

Після трьох перших чарок, коли гості вже трохи наїлися, Орест кивнув Семові: мовляв, починай сватання! Дуже хвилюючись, Самсон підійшов до кінця столу, де сиділо князівське подружжя, став за спинкою Ліниного крісла і мовив, як того вимагав звичай:

– Прошу Вас, шляхетний пане князю, і Ви, ясна пані княгине, з Божої ласки та вашої волі, дозволити мені узяти за дружину дочку вашу, панну Ангеліну.

– Прохання твоє чесне та мудре, і ми не можемо тобі відмовити. – відповів князь, а його жінка продовжила:

– Спитаємо тепер і доньку нашу. Ангеліно, чи згодна ти одружитися з Самсоном, сином Леоновим?

Тільки-но Ліна, сповнена щасливого трепету, встала, як до зали забіг вартовий і, не вітаючись, прокричав:

– Тривога! З-за південного лісу наближається великий загін невідомої армії! До ранку вони будуть під нашими стінами!

Відразу святковий шум стих, лише дві молодші Ліни продовжували сміятися, не розуміючи небезпеки. Ангеліна хотіла кинутися до Сема, але згадала, що навколо натовп, і тому лише опустилася на крісло. Гості почали перемовлятися, дехто плакав, бо маєтки більшості знаходилися на півдні і, напевно, вже були захоплені.

Князь Орест, не менш за всіх нажаханий, владно мовив:

– Не лякайтеся завчасно. Усіх, хто не може воювати, прошу залишитися тут із княгинею. Воїни підуть зі мною, щоб скласти план захисту.

Сем мусив іти за князем, та перед очима все стояло поблідле обличчя Ліни, яка ледь стримувала сльози. Він і сам був спантеличений – нібито тільки-но його мрія була поруч, а тепер невідомо, чи доживуть вони до весілля…