Деян

Отямившись, я зрозуміла, що мене, очевидно кудись перенесли. Я лежала на якійсь твердій холодній поверхні. Страшенно боліло праве крило. (Господи Боже мій, як же дивно це звучить). 
Відчуття були схожими на ті, коли від втоми тебе вирубило настільки, що ти всю ніч спав у одній позі, тиснучи головою на руку і потім вона турбуватиме тебе ще днів зо два. Твою ж... Хм, цікаво, а нам можна лаятися? Ми ж не янголи, отже, можна... Мабуть... От якого біса? Я не хотіла такого продовження чи може це завершення життя! Тепер, окрім болі в спині, у мене бонус - біль у крилах.

Мої думки перервав голос Єлисея, здавалося, що він говорить прямісінько у мене над вухом. Повертаю голову, хоч це і коштує неабияких зусиль, але його немає, ніде, лише тісні сірі стіни і важкі темні двері. Можливо, розмова ведеться за дверима, але чому я так чітко і гучно чую кожнісіньке слово?

- Деяне, вона ще дуже слабка, - в голосі Єлисея були невідомі досі мені нотки. Він був розлючений, страшенно розлючений.
- Єл, це всього лиш одна із твоїх скалок у дупі. Я не розумію, чого ти із нею возишся, все, що від тебе потрібно - це ввести її в курс справи і все, пташко, лети, тільки не накой дурниць! - насмішкувато мовив Деян.
- Якщо тебе послухати, то і я був однією із твоїх скалок у дупі.
- Єл, звучить якось двузначно і пошло, - цей сміх викликав мороз по шкірі. Він міг належати злочинцю, навіть вбивці, лякав і заворожував водночас. - Я лишень був твоїм куратором, нічого особистого, малий. Взагалі, - провадив далі власник моторошного сміху, - не розумію, як з-під мого крила вилетів такий правильний слухняний хлопчик.
Тебе справді гребе, як почувається те шмаркляве дівчисько?

- Не таке вже й шмаркляве, Деяне, - холодно відповів Єлисей. - Їй 27, у неї було своє життя, а тут зненацька їй дають крила і змушують забути все своє минуле і ще й вимагають чогось. Ясно що її єство веде боротьбу і пручається! Саме тому вона така слабка! Тому їй погано! Їй ще рано летіти на перше завдання і крапка!
- Чорт, Єл, ти що не міг просто стерти їй пам'ять і не було б зараз цих ідіотських проблем і зайвого марнування часу? - роздратовано гаркнув Деян.
- Це не мої методи. Я на відміну від тебе не посягаю на особисте. Кожен серфадит має право знати, ким він був раніше! До того ж, кому, як не тобі знати можливі наслідки цієї процедури.
Деян вилаявся.
- На біса я возився з тобою? Ти ні хріна не запам'ятав із того, чому я тебе вчив!
Тепер дві проблеми на мою голову. Та дівка ще у відключці?

Єлисей гучно втягнув повітря носом.
- Не знаю, принаймні, коли я виходив, вона ще не прийшла до тями.

Їхні кроки долинали все гучніше і я хутко заплющила очі. Хотілося бодай так відтягнути зустріч із противним Деяном. Вдам, що я не прокинулася. Просто лежатиму собі далі і, напевне, він не чекатиме і піде. Але все пішло не по плану. Холодна долоня відважила мені ляпаса. Він розрахував сили, зважав на те, що я дівчина, але стало так гидко і неприємно.
- Ей! - заволала я.

- Вставай, дівчино! - владний погляд, в якому здавалося можна розгледіти полум'я, чорне волосся злегка спадало на чоло і майже повністю прикривало широкий шрам. 
- Взагалі-то у мене є ім'я! - я зірвалася на ноги, хоч у голові ще страшенно паморочилось. Я не покажу йому свою слабкість, втримаюсь, вистою. 
- Я не зацікавлений у запам'ятовування імен, а ти створюєш багато проблем. 
- Дивись в очі! - гаркнув він.

- Деяне, ні! - Єлисей виглядав злим і стурбованим водночас.
- Що це... , - та було вже пізно, мій погляд зустрівся з його.

Калейдоскоп.
Мама купує ляльку. Я зву її Еллі.

Тато біжить мені на зустріч. Я йду сама, на спині важкий ранець. Настрій на нулі, скоро здавати курсову, а я ще за неї й не бралася. Тато щасливий, каже, що півгодини тому у мене з'явилась сестра. Та ну її, ту курсову. Відтепер цей день один із найпрекрасніших в моєму житті!
⠀
Марко проводить рукою по волоссю, видихає гаряче повітря мені в шию, шепоче "люблю, як ти пахнеш".
⠀
Десь ззовні чую зневажливе Деянове " На фіга пам'ятати кожну деталь і тримати в собі цей мотлох?!"

Оля ховає очі, каже, Марко не відповідав на мої дзвінки, бо був з нею.
⠀
Похорон бабусі, невдовзі помирає Джек, сусід не помітив, як він вискочив на дорогу, вибачається, сухо кидає "давай я куплю тобі нового пса". Мені не потрібен інший собака, старий ти придурку! Це був мій найліпший друг!
⠀
Події-місця, місця і події.
Вир.
Холод.
Темрява.
⠀
Сиджу на підлозі і бачу перед собою два обличчя. Один чоловік схилився наді мною, погляд винуватий і сумний. У нього світле волосся і небесні очі. Він вродливий. Трохи далі стоїть інший, повна протилежність, глумлива посмішка грає на вустах.
- Ви хто?
Темноволосий закочує очі і прямує до виходу, кидає на прощання:
- Розкажеш їй, тільки без зайвих подробиць, лише найголовніше.
Ну все, діточки, я на роботу, будьте чемними, - витримав паузу, озирнувся і з хитрою посмішкою додав, - але не занадто, це шкодить, правда ж, Єл?