Нове "життя"

Темні хмари висіли над головою, як великі ковдри, які хтось поспіхом залишив у безладі.
⠀
- Єлисею, хто ти? Хто..., - я не знала, як це вимовити, але, все ж, наважилась, - хто тепер я? Ми янголи?
⠀
Я вперше почула його сміх. Мене навіть не образила така реакція на моє стурбоване запитання, бо цей сміх, напевне, найпрекрасніше, що я чула в своєму житті, звісно ж, після сміху моєї Славки.

- Ні, ні. Що ти? Янголи вищі від усіх людей, живих і мертвих. Вони - справжні вищі, а ті, кого ми називаємо вищими між собою - лише ті, хто має більший досвід і є ближчим до Яхтéра, нашого головного. Які б тобі казочки колись не розповідали, затям, людина не може стати янголом, навіть після смерті. Янголи були і будуть. Вони - окремо, люди - окремо. Демографічна ситуація на Землі аж ніяк не вплине на кількість янголів на Небесах.
⠀
Ми важливі, але не настільки. Ми лишень одні із численних помічників янголів. Яхтер їм звітує. У нас багато назв, найпоширеніша серед своїх - серфадити.
Тож, тішить тебе це чи ні, вітаю, тепер ти також серфадит.

- Чому ти мені допомагаєш? - не вгавала я, хоч, судячи із реакції Єлисея, мої запитання ставали все тупішими.
⠀
- Я твій куратор, дурненька, - хмикнув він.
- Ей, я можу і образитись!
Та вибачень від Єлисея я не дочекалася. Він зупинився і зосереджено дивився на клаптик неба між гіллям дерева.
⠀
- Нам сюди, - вказав Єлисей, - ти ще не можеш пересуватись сама, занадто слабка. Підійди.
⠀
Я послухалась і підійшла ближче, та, певно, недостатньо, бо він різко притягнув до себе. Його серце билося так повільно, а руки були холодними. Мені стало ніяково. Я блукала поглядом по його тілу і не могла підвести очей, боялася, що він в них зазирне. Ці відчуття були новими, та водночас, наче витягували із пам'яті мої перші незграбні побачення.
"Все, заспокойся, зараз не час." Раптова думка пройшлася по моїй шкірі морозом "а що як він вміє читати думки?".
- Ми не заводимо романтичні стосунки. Нам це ні до чого. Розслаб тіло і заплющ очі, - відрізав Єлисей.
⠀
Здається, я почервоніла до кінчиків пальців і почала тремтіти.
- Розслаб тіло, - крикнув мій куратор, - напружуючись ти робиш собі тільки гірше, бо...
Та я вже не чула, попереду була світла пляма, нас засмоктало у вир і почало кружляти.

Тато ремонтує автомобіль, сонячні зайчики стрибають по склі та дзеркалах. Він втомлений, але веселий. Просить пляшку води.
- Тату, ось, три...
⠀
"ЗАПЛЮЩ ОЧІ, ЗОРЕСЛАААВО"
⠀
- Славка, Славка, а коли ти приїдеш знов?
Біляві кучері сплелися у танці на худорлявих плечах. Я хочу до них доторкнутися, простягую руку, але мама робить це першою, ніжно гладить волосся... Господи, як болить!
⠀
"ЗАПЛЮЩ ОЧІ! ЧУЄШ?"

- Зоре, я не робив нічого. Я кохаю тільки тебе. Ти віриш? Ти віриш мені?
Марко, я хотіла тобі вірити. Хотіла, хотіла...

Глухий удар, холод в обличчя.
- Підводься, я ж просив заплющити очі. Ну, як воно, поцілувати підлогу? Тебе не нудить?
⠀
- На яке питання відповідати? - прохрипіла я.
⠀
Єлисей закотив очі.
- Від тебе завжди стільки проблем? -
Останнє, що я почула, перед тим, як поринути в темряву.