Тарасова мрія

   -Тарасе, вставай, корова в дворі чекає… час гнати на пасовисько.

Брат хутко зіп’явся з постелі на ноги, вправно швидко одягнувся і підскакуючи, як у танці побіг митися. Оксана знала, що цей крок так і називається - крок з підскоком, - на початку своїх занять танцями Тарас радо ділився з домашніми усім, чого навчався - розказував і показував.

   -Навіщо тобі ці танці - ти ж хлопець, - діймала брата Оксана. - Ось я хочу бути бізнесвумен…

   -Ти хотіла сказати бізнеследі? - з певною долею сарказму перепитував Тарас, таким чином захищаючись від її нерозуміння.

   -Добре, добре, іди вже…корова зачекалася на твої батман тендю.

   -Т-о - а - д -і -ю - намагався посилати звук у ніс, як вимовляють французи, Тарас, ще більше дратуючи Оксану.

   Врешті-решт, їхня перепалка знову закінчувалася маленькою психологічною перемогою брата, бо, підсвідомо, Оксана розуміла, що він має гарне захоплення, має гарну мрію, а, головне - талант і наполегливість до її втілення. Тарас хотів бути хореографом. І там, за селом, попід лісом, де зазвичай випасав їхню Іриску, він виводив руками гарні кругові рухи, згодом додавав рухи ніг, поєднуючи усе це у загальний пластичний танець. Його тіло говорило про щось тільки йому відоме - сестра цього не розуміла, але це було гарно.Тоді вона ще не знала, що його мрією є класичний танець, яким він не мав змоги повноцінно займатися у їхньому селі. Та все ж він два рази у тижні регулярно відвідував танцювальний гурток і досить вправно витанцьовував польки, гопачки й інші танці, яких їх вчила Марія Йосипівна - вчителька української мови й літератури, а за сумісництвом - керівник гуртка.

   Найцікавіше почалося, коли згодом, після вступу сусідньої держави у Євросоюз, поляки, які мали українське коріння, почали активно нав'язувати дружні стосунки з містами та селами західної частини України - побратими з'являлися, як гриби після дощу. І, маючи на це гроші з різноманітних фондів, поляки активно запрошували до себе на відпочинок українських дітей. А, оскільки, місцеві керівники не хотіли впасти лицем у болото, то зазвичай у таку категорію щасливчиків потрапляли, крім їхніх дітей ті, хто щось міг продемонструвати - танець, володіння музичним інструментом, досягненням у видах спорту. Так, Тарас з шкільним ансамблем кілька разів побував у Польщі. Щоразу після таких поїздок брат робився інакшим - дорослішим, впевненішим у собі і ще більше замріяним.

   Одного разу Оксана стала мимовільним свідком розмови між братом і сусідом. Степан був на три роки старший і щойно вступив на біологічний факультет університету. Страшенно цим пишався і вже не міг дочекатися, коли поїде у місто на навчання.

   -Я також рвану зі села, можливо, згодом й закордон, - почула довірливе зізнання брата Оксана. - Ти не уявляєш, наскільки там краще живуть люди - багато працюють, але мають гідне життя. 

   -То ти хочеш жити за кордоном?

   -Я ще про це не думаю, спершу б вивчитися.

   -А ким хочеш бути, чим збираєшся зайнятися у житті?

   -Танцями, буду хореографом… Через рік вступлю в училище, а там побачу… - ділився планами Тарас.

   -Ну, зрештою, якщо тобі це подобається, то, чому б ні? - підтримав сусіда Степан.

   Оксана ніколи нікому не розповідала про підслухану розмову і плани брата. Але сама не розуміла його захоплення. Інша справа Степан. Він з господарної сім'ї. Батьки хоч і не дуже вчені, та все ж роботящі - троє дітей поставили на ноги. І будинок збудували й біля будинку у них завжди чистота й порядок - акуратні мощені доріжки і клумби з квітами. Та так продумано насаджені, що тільки відцвітають одні, то починають буяти інші, і так до пізньої осені. Степанові сестри за ними доглядають, а Оксана підглядає, випитує й собі мало-помалу щось таке творить - хіба ж не радість? А садок який заклали два роки тому на городі за хатою… Люди у селі тільки й знають, що картоплю вирощувати, а вони - фруктові дерева. Цьогоріч деякі уже дали перші плоди. Але садком уже повністю займається Степан - любить цю справу.

   Тарасова мрія зруйнувалася в одну мить. Невдовзі після тієї розмови він доправляв на фірі додому з поля сіно. Сидячи зверху на копиці, милувався краєвидом, який перед ним відкрився у останніх сонячних променях, аж раптом наполохані чимсь коні зірвалися на галоп і помчали зі всією силою по вибоїнах польової дороги. Тарас не стямився як скотився з згори прямісінько під колеса воза - важкі металеві обручі проїхалися по щиколотках обох ніг..  Його двічі оперували, довго лікували…  врешті-решт, на ноги він піднявся, але танцювати Тарас більше не міг.

   За якийсь короткий час він схуд, зблід і погляд його згас. Він ще більше заглибився у себе і не хотів спілкуватися ні з ким. Найбільше не хотів бачити сусіда Степана і колишніх друзів з ансамблю. Дев'ятий клас закінчив дистанційно і з наступної осені продовжив навчання в училищі, професійно-технічному, де опанував професію електрозварювальника.. Справа на той час виявилася надзвичайно затребуваною й високооплачуваною - особливо, у тій же Польщі, і Тарас, працюючи рік за роком на будовах, зустрів там свою майбутню дружину, а згодом, придбавши квартиру, одружився. Маючи дозвіл на проживання, молоді люди народили Гелєнку й впевнено рухалися у напрямку отримання громадянства. Оксана ж вийшла заміж за Степана. Вони перебралися жити у райцентр, де створили свій невеликий квітковий бізнес. Одночасно ж, Степан продовжував вирощувати фрукти й овочі, які також гарно продавалися - з цього й жили.

   Братове захоплення Оксана почала розуміти багато років потому, коли сама стала мамою і її дочка Дарина, у дитячому віці, як і вуйко, захопилася танцями. Вона вже не запитувала дівчинку, як колись брата, для чого їй танці, бо розпізнала в її очах ті самі іскорки і таке ж замріяння. Коли Даринка зізналася, що планує вступити в хореографічне училище, то Оксана побачила у цьому щось містичне і тільки й спромоглася сказати: “Що ж, твій вуйко дуже хотів танцювати, можливо, його нереалізована мрія здійсниться через тебе. Можливо, це добрий знак”.