Катерина і Марія

      Катерину розбудив настирливий дзвінок будильника. Жінка встала і почала неспіхом збиратися:

      «Знов їхати до цієї старої. Весь тиждень вислуховувати її претензії, догоджати її вимогам, дослухатися до її бздурів. То «я не свиня, щоб таке їсти», то «покажи сумку, чи не вкрала срібну ложку»,  то «не буду пити ліки, бо ти мене хочеш отруїти»... Але найгірше –  цей її навязлиий стан, коли весь час треба кудись йти, бо там їй потрібно когось застати, щоб щось вирішити. Цьому передує довгий процес перебирання і сортування документів у двох теках. Добре, коли процес затягується і Марія встигає втомитися, після чого надходить час пити ліки. А далі є надія, що вона засне.

      Ось тоді відпочине й Катерина. Але лишень тоді, якщо в холодильнику залишилася їжа з учорашнього дня і не потрібно готувати обід. Після обіду, якщо хороша погода – прогулянка. Зазвичай, це маршрут у магазин щось купувати. Купувати не дуже є за що, бо діти, які давно живуть в Америці переказують кошти лише на оплату доглядальницям, а Марія живе зі своєї пенсії. А ще комунальні послуги, телефон потрібно оплатити. Добре, що хоч держава таким хворим дає безкоштовні ліки. Щось дає, а щось все одно потрібно купити. Одним словом, розкошувати не доводиться – ледь-ледь вкладаємося у місяць. А заборгованість за послуги укінці року хтось з дітей,  хто приїде провідати стару, покриє.

      У Марії хвороба Альцгеймера... «Внучку, весь час забуваю, як прізвище того німця, від якого я втратила розум? - Альцгеймер, бабусю! Альцгеймер!», –  любить розказувати анекдот Катерина, коли її запитують про її підопічну. А хіба ж не смішно?

      Так, їй, Катерині, смішно з цієї жалюгідної старої, яка ще й зараз вдає з себе пані  і велику начальницю. Воно так, усе  життя була на керівних посадах, будинок двоповерховий збудувала, добра різноманітного у нього настягала, кілька ділянок земельних заграбастала, Кажу їй: "Роздавайте трохи добро людям: туди зі собою не заберете" Дивиться на мене воком – незлюбила з самого початку. В її будинку були ректори університетів і депутати різних рівнів... Але де це все? Кому вона зараз потрібна? Навіть своїм дітям не потрібна. Так, їздять по черзі в гості про людське око.

      Але добре, що такі є. Біля них і таким як Катерина можна виживати –  платять за догляд добре, а тиждень перебути й у пеклі з чортами можна... Так, що, Катрусю, розправляй крила й лети: родині  ж потрібно допом...

      – Допом....допом..., – застрягли слова в горлі.

      Задзвенів рінгтон. Галина зняла слухавку.

      – Пані Катерино, ви де забарилися, я спізнюся на маршрутку.

      – Мама не приїде, вона померла...

      – Як померла, коли?

      – Щойно. Зранку встала, щоб їхати на зміну, їстало зле. Ми викликали швидку, але навіть не довезли до лікарні: дорогою вона померла.

      – Пробачте... співчуваю, –   пролунав розгублений голос у слухавці.