Він і Вона

        У чоловіка виросли крила. Це сталося того ранку, коли Вона зателефонувала і сказала, що приїздить.

         Він ішов на роботу, не помічаючи нікого довкола і молився: «Дякую, Господи, що почув моє прохання і послав мені Її. Вона вижене з мого дому самотність, зігріє моє ліжко теплом і наповнить мою душу радістю» … І раптом відчув, що Його ноги не торкаються землі… Він летів. Його тримали два міцні крила.

         Боже, він завжди про це мріяв. І зараз відчув себе тим соколом, про якого часто любив співати і якому таємно заздрив. Він набрав повні груди повітря, махнув крильми і полетів над рідним містом, зазираючи у всі знайомі сквери і двори, які не раз обходив у надії зустріти Її. Вона раз по раз ввижалася Йому, бо часто годинами прогулюючись, уявляв, як вони удвох, тримаючись за руки, гуляють Високим Замком або годують голубів у  парку Костюшка, або ходять по вернісажу і роздивляються на розмаїте багатство, яке виставлене для продажу. Та зараз Її там  не було. Вона була ще далеко.  Внизу метушилися маленькі сірі люди. «Багато з них, - подумав Він з жалістю, - думають, що щасливі… В цю мить Він почув бій годинника на Ратуші і згадав, що поспішав на роботу.

         Півдня у школі, де працював вчителем співів, пройшли непомітно. Діти співали, як ангели в небесному хорі. Колеги у своїх повсякденних турботах і проблемах не помітили змін, що сталися з Ним. Його це влаштовувало, бо не любив, коли лізуть у душу. Після роботи Він ще злітав на базар і закупив продуктів, щоб Їй було з чого готувати, адже Вона любила куховарити. Кінець дня злетів у прибиранні помешкання. Довго не міг заснути...

         Його розбудив телефонний дзвінок і Її голос в трубці: «Привіт, Ти чого мене не зустрічаєш? Мені що, брати квиток на зворотній рейс? Він миттю зібрався і вилетів з квартири. За хвилину  винувато обіймав Її крильми.

         Вони познайомилися влітку, під час відпочинку. Те, що відбувалося між ними, сторонні сприймали як звичайний курортний роман. Для них же все з самого початку було чимсь глибоким і серйозним. Здавалось, що Господь спеціально підкорегував їх плани і маршрути, щоб вони зустрілися. Зрештою, вони вірили у це, а значить так і було.  З кожним днем вони ставали ближчими і їх почуття росло.

          І ось Вона сидить поруч і таксі мчить їх додому. Він мимоволі спробував ущипнути себе та це Йому не вдалось. «Мабуть усе це справді сон, - подумав Він. – Зараз задзвенить будильник і я проснуся… Але будильник не задзвенів і все, що відбувалося далі, справді скидалося на солодкий сон.        Він частував Її чаєм з домашнім вином, пестив і зігрівав крильми. Вона ховалася в них, як у пухову перину і засинала. Десь під ранок Він будив Її, лоскочучи пір’ячком під носом і вони летіли на сьоме небо. Удосвіта вони поверталися втомлені і щасливі і обоє залазили у ванну. Спочатку Він мив Її, а потім Вона бралася за Його крила: мила, розчісувала, сушила і укладапа феном пір’їнку до пір’їнки. Їй подобалися Його крила – міцні і затишні. А ще в них було щось надійне, не схоже на реальний світ. Вона любила танцювати і Він міг довго, обнявши крильми, кружляти Її у вальсі. Вони разом планували маршрути, куди полетять. Вона вже бачила ті вершини, які Він подолає завдяки Їй. У цьому був зміст Її життя. Так злетіли чотири найчарівніші осінні дні, які їм подарувала доля.

         На ранок після Її від’їзду почало нити над лівою лопаткою. Поступово це перейшло у тупий біль, який віддавав аж у крило. Практично, Він не міг ним ворушити. Якщо не перестане боліти -  Він не зможе ввечері тримати флейту і пропустить підробіток у філармонії. З цими сумними думками Він пішов до батьків – єдиних близьких людей, яким довіряв, які завжди підтримували Його у важкі хвилини і яких хотів зараз бачити. Батьки зустріли Його напруженим мовчанням. Здавалося – ось-ось вдарить грім і почнеться буря… І буря почалась. Він не міг їм нічим заперечити, бо й сам уже сумнівався чи потрібні Йому ці крила тут, без Неї.

         Додому ішов під холодним осіннім дощем. Крила намокли і важко тягли додолу. Перехожим Він нагадував старого горбатого діда, що тинявся вулицями у пошуках вчорашнього дня…  У ліжко ліг з температурою тридцять дев’ять і дев’ять. Всю ніч Йому марилося, як Він летить до Неї, і раптом серед ясного неба з’являється Його батько у образі Іллі Громовержця і помахом руки спалює блискавкою Його крила. Він провалюється у холодну чорну пітьму...Він прокидався в поту, засинав, але сон повторювався знов і знов.

         Третього дня зранку, коли гарячка спала і Він прокинувся, то відчув, що крил за спиною нема.