Безкрила пташта в клітці

   З приводу появи, нової, не зрозумілої, безкрилої особи, було зібрано екстренні збори. З розмов навколо, Тереза зрозуміла, що екстренні збори відбувається дуже рідко. І дуже рідко до них спускається Володар. Імені його ніхто не називав. Янгол-Софія пояснила дівчині, що є янголи і демони, що стоять набагато вище всіх інших, і саме через їх статус їхніх імен не знає майже ніхто. З усього цього бідолашна зрозуміла тільки одне: ситуація надсерйозна. Інакше, їхній Володар не спускався. Знову таки з розмов, Тереза почула, що за всі сто років (здається, саме такий його вік), Він спускався лише двічі: вперше, одразу після народження, його спустили батьки, а вдруге тоді, коли батьки його померли... 
   Весь цей час Терезі було не зрозуміло, їх Володар, янгол чи демон? Неподалік стояла Софія, дівчина підійшла саме до неї, адже знала лише цю жінку:
— Я хотіла дещо запитати... — вона запнулась
— Так, будь ласка.
— Ааа, ваш Володар, він янгол чи демон?
— Скоро дізнаєшся. — вона просто пішла геть, даючи зрозуміти, що розмовляти більше не буде.
Тереза сумно видихнула. Вона зовсім не знала, що буде далі, чого чекати і на що сподіватись. Тереза підняла голову угору. І те, що вона побачила, було просто немовірним: хмари, що утворювали вихор, спускалися усе нижче і нижче. Із центру хмаряного вихру з'явився той самий Володар! Він не був ні янголом ні демоном. Ні те ні і, або кожне потроху. До кінця зрозуміти не вдавалося. Вигляд його мав щось що лякало. А загалом, це був високий сильний чоловік, на собі він мав мантію з капюшоном, з під якої виднілися кінчики волосся, що сягало скул. З-за спини виднілося два величезні крила. Одне з них було білим, інше — чорним. 
  При появі Володаря, всі присутні схилили голови. Тереза ж, навпаки, підняла голову так, щоб було зручно розглядати незнайомця. Ніхто не смів вимовити ані слова. Усі чекали слів Володаря. І він заговорив:
— Сьогодні я спустився сюди щоб дізнатися що трапилося і чому всі дуже схвильовані.
  З натовпу вийшов той самий чоловік, що зустрів Терезу і дав їй напій. Він розповів про незвичайну дівчину. Розповів все, до найменших деталей, про все те, що відбулося. 
  Володар уважно вислухав, а потім мовив:
— Де вона? Нехай вийде сюди.
Звісно, дівчина зрозуміла, що мова йде про неї, але, чомусь, не могла зрушити з місця. Тоді всі янголи і демони розступилися, відкриваючи його зору Терезу. Дівчина знітилась. Вона відчувала себе мініатюрною комашкою у порівнянні із цим кремезним чоловіком. Її очі бігали туди сюди. Серце билося у шаленому темпі. У легенях раз повз раз закінчувалося повітря. Натомість, полу-янгол полу-демон був абсолютно спокійний. 
— Вітаю Вас пані на Небі. — сказав він доволі ввічливо і спокійно 
— Ви що, Бог? — боязко запитала Тереза, не знаючи що відповісти.
Чоловік подивився на неї з подивом(адже раніше, ніхто не насмілювався ставити йому питання, без його на те згоди). Трохи з подивом та посмішкою відповів:
— Ні, я всього лише володар Неба. Щось типу президента на Землі. Зрозуміла?
— Так. — ледь чутно підказала Тереза 
— Тепер я, дещо запитую у тебе: ти пам'ятаєш свою смерть? — він застиг вочікуванні відповіді, а очі давали зрозуміти, що відповісти потрібно негайно.
— Не повністю... — від такого запитання дівчина неабияк розгубилася — останнє, що я пам'ятаю: різкий біль і силует перед очима. Цей силует...
Вона не встигла договорити:
— Зрозуміло. Дякую. — різко перебив її Володар.
Запала тиша. Чоловік походжав туди сюди, поринаючи у власні думки. Нарешті сказав:
— Отже, ця особа, що неабияк відрізняється від усіх нас, не зможе існувати тут так, як це робите ви. Відсутність крил, ось що завадить їй почувати себе комфортно і впевнено. Також, перебування тут для неї небезпечне. Вона — невідомий об'єкт. — ці слова образили дівчину. — Саме через усе це,  я вважаю правильно буде забрати її з собою.
Всі мовчали. Ніхто не збирався нічого казати. Ніхто не міг суперечити Володарю.

  Тереза намагалася збагнути про що було сказано, коли Володар спокійно підійшов до неї, взяв однією рукою за талію. Від шоку та здивування дівчині відняло мову, змога рухатися теж зникла. Безкрила бідолаха підняла голову угору і побачила, що хмари над їх головами знову утворили форму виру. Було лячно. Навіть дуже. В момент, коли ноги відірвалися від землі, серце зупинилось. Потім, Тереза зрозуміла, що ноги її не висять вільно у просторі, а неначе стоять на якійсь повітряній подушці. 
  Хмари все затягували і затягували. Спочатку вони мали сніжно-білий колір, потім ставали все більш сірими, допоки не потемніли зовсім і не стали похмурого, майже чорного кольору. Невдовзі, хмари знову посвітлішали. І тоді, дівчина побачила неймовірне: вони стояли біля величезних сходів, що вели угору до величезної будівлі, що нагадувала казковий замок. Верхня частина замку мала два поверхи і була збудована із світлого каменю, а знизу, теж було два поверхи, їх колір — чорний. Дві частини будівлі розділяв чималий шар хмар. Вхід у незвичайний витвір архітектури знаходився саме у хмарах, і являв собою величезні двері з червоного дерева. 
 Можливо, це дивно, але увійшовши в величезні двері можна побачити щось, на кшталт коридору. Видовжена кімната: ліворуч — двоє, майже ідентичних дверей із червоного дерева, праворуч — двоє сходів. Одні із них білого кольору і ведуть угору, другі — чорні, і направлені на нижні поверхи. 
— Тут Ви житимете, покищо. — Володар вказав на одні із дверей, вини мали чималу кількість дрібних деталей, вигнутих із метала. Натомість, двері поруч прикрашало декілька масивних залізних деталей. 

— Все інше я покажу Вам завтра, а зараз, раджу відпочити. 
Він мовчки пішов у кімнату, що розташовувалась поруч із призначеною їй. Тереза залишилася сама. Пошепки, але вголос промовила:
— Невже, це тепер моя клітка..? Тоді, виходить що я — безкрила птаха...?