Янгол чи Демон?

  Порожній простір, ніщо, біле мариво — це єдине, що бачила Тереза. Зверху, знизу, ззаду, спереду, зліва і з права було порожньо. Дівчина потерла очі руками, але нічого не змінилося. В голові плуталися спогади. Думок в голові було багато, але Тереза не змогла пригадати чітко бодай щось. Дівчина почувалася змученою: руки й ноги боліли, а в голові паморочилось. Очі Терези заплющувались самі собою. Раптом, вона щось пригадала, спогади пронеслися перед очима, точніше, не спогади, а їх уривки: ось вона випускається з інтернату, ось йде парком, де багато чудових зелених дерев, Тереза милується ними... вмить мирування перериває різкий біль! Вона нічого не розуміє. Перед очима туман і видніється якийсь силует. Здається, це крила. Чорні чи білі? Не зрозуміло. Ні, вона просто марить, напевно... А далі темно. Порожньо. Ніяких спогадів. 
  Сон все дуже і дуже затягував. Очі заплющувались. Врешті-решт, Тереза заснула.
  ...
  Прокинутися змусив холодний вітер. Дівчина насилу розплющила очі. Довкола був густий сірий туман. Він був настільки густий, що важкі холодні краплі води падали прямо на обличчя юної Терези, приводячи до тями.
  Пройшло декілька довгих хвилин, перш ніж туман почав розсіюватись. Коли туман майже повністю зник, Тереза підвелася на ноги, щоб розгледіти місцевість. Навколо були дерева та кущі химерних форм, здебільшого невеликих розмірів. Під ногами був м'який зелений мох, що походив на килим. Залишки туману зникли і дівчина зрозуміла іще дещо — вона стоїть на чомусь, дуже схожому на великий кам'яний острів, який з усіх сторін оточений не водою, а хмарами. Великими пухнастими хмарами. Краєвид був надзвичайно гарним, але трохи лякав Терезу. 
  Хвилювання почало зростати, коли дівчина зрозуміла, що хтось стоїть прямо у неї за спиною. Тереза повільно повернулася і побачила... янгола. Напевно, це був янгол, адже його крила були білими. 
— Я що, померла? — злякано і неочікувано для самої себе запитала Тереза 
— Так. — одразу відповів чоловік, а його обличчя не вразило жодної емоції 
— І потрапила в Рай, чи що? — цей висновок вона зробила з того, що пере нею стоїть янгол
— Не знаю.
— Як це? — щиро здивувалася дівчина 
— Кожен, хто потрапляє сюди, випиває ось це — він продемонстрував маленьку пляшечку із зеленою рідиною і продовжив розповідати — цей напій називається «Крило Долі». Кожен померлий випиває його, після чого стає янголом або демоном. Відповідно з'являються білі або чорні крила. 
Очі Терези були сповнені недовіри. Тоді янгол додав:
— Мене звати Георгій і я більше тисячі років щодня приймаю янголів та демонів. На моїх очах мільйони померлих випили цей напій і отримали свої крила, а з ними й нове життя на Небі.
Тереза подумала, що на вигляд цього чоловікові років сорок, і ніякі не тисячі, але запитала про інше:
— З Вами теж так було?
— Ні. Я народжений янголом і з народження живу у Раю. — янгол повторно протягнув пляшечку Терезі.
І цього разу вона її прийняла. Втрачати Більше нічого, адже вона все одно вже попрощалася із життям. І все, що відбуватиметься далі не матиме для неї ніякого сенсу. 
  Тереза випила все до останньої краплі і туман знову огорнув її, а дівчина все стояла, не взмозі поворухнутися. Нарешті туман почав відступати. Тереза намагалася зазирнути за власні плечі, розраховуючи побачити там крила. Було цікаво дізнатися якого кольору вони будуть. Туман майже повністю зник, а крила так і не з'явились. Тоді дівчина глянула на Янгола Георгія. Він же, стояв зі здивованим обличчям. Вперше за весь час на його обличчі з'явилися хоч якісь емоції. Здається, до такого розвитку подій він був не готовий. Зовсім. 
— Щось пішло не так? — запитала Тереза 
— Не знаю. Але це з'ясують.
Перед дівчиною з'явився згусток хмар. 
— Що це? — вона відступила на крок 
— Це портал. Ми пройдемо крізь нього, щоб дістатися потрібного місця. Оскільки в тебе немає крил, скористаємося порталом.
  Тереза увійшла в портал, слідом Янгол Георгій. Всередині порталу дівчині здавалося, що на неї летять кільця хмар. Незабаром кільця почали рідшати, а потім й зовсім зникли, а дівчина та янгол постали перед великою одноповерховою будівлею. Вона виглядала дуже гарно і одночасно просто, була розташована, приблизно, в двадцяти метрах від них. Дівчина обернулася: позаду стояли декілька янголів і демонів поважного віку. 
  Одна із янголів заговорила, вступивши уперед:
— Що сталося, Георгію? — запитала жінка, волосся якої сиве і яка одягнена в довгу білу мантію, а за спиною має два великих білих крила 
— Пані Софіє, я б не прийшов, якби не одне «але»...
— Розповідай. — спокійно мовила та сама сивоволоса жінка на ім'я Софія.
— За сьогодні прибула тільки одна душа, але звичайний ритуал не подіяв і дівчина не отримала крила, саме тому я викликав портал.
— Що ж, зрозуміло — діловито сказала жінка — ми із цим розберемося. Дякую, можеш бути вільним Георгіє. 
  Янгол Георгій ледь видно вклонився і полетів. Він дійсно полетів, змахнувши крилами наче птах.
 Напевно, у них тут всі такі спокійні. Жінка-янгол на ім'я Софія з незмінно спокійним виразом обличчя підійшла до Терези.
— Як Вас звати? — звернулася пані до дівчини 
— Тереза.
 Жінка задумалася на секунду, а потім перепитала:
— Тереза?! — в її голосі було щось між злістю і знервованістю
  Вона обернулася до своїх колег янголів і демонів і ще раз вимовила:
— Тереза...
  З такою інформацією зазвичай говорять слово «кінець» у фільмах жахів.