Крила

Крила

Пролітаючи над черговою фермою я, зробивши пару сильних помахів крилами, трохи набрав висоти, забираючись вище місцевих хижаків. Байдуже споглядаючи на «екологічно чистих» корів, що спокійно паслися внизу, вкотре замислився над тим, як же я докотився до посади «сторожового пса»?

Все почалось навіть не тоді, коли я пішов на модифікацію. Хоча те рішення було звичайно феєричним. На яку дурню тільки не підеш, якщо одноманітність - то синонім твого життя. А тут така пропозиція, та ще й так розумно подана. Підловили мого внутрішнього романтика, спокусили красивими видами, описами, можливостями. «Буду літати як птах! Воля, простір, безмежне сине небо і зелень прекрасної рідної планети під крилами»… Щоб його! Не дарма психологи корпорації свою пайку отримують – кілька маркерів, стереотипів, шаблонів і ти вже радісно біжиш за якоюсь дурнею, вважаючи себе розумником, що спіймав удачу за хвоста.

Спіймав. От тільки хто кого – велике питання. Простору мені тепер вистачить надовго, хай йому грець! Кілька тисяч квадратних кілометрів лісостепу і степу зі стадами флегматичної великої рогатої худоби! Та це тільки на відео подібне виглядає красиво, а коли ти сам носишся над ним днями, місяцями, роками, то не нагорода, то - покарання. Покарання за наївність і самовпевненість. Це ж треба було таку дурню вичудити, ретельно не прочитати умови угоди! Повірити солодким казкам, які мені розказував рекрутер. І не брехав же - небо синє, поля зелені, навіть повітря має реальні запахи! Все як мріяв дурень з місяця. Самовпевнений дурень. Знав же, що Корпорація просто так нічого не робить, але ж де там! Я ж такий розумний, якщо щось не так, придумаю як обійти систему.

Проблема в тому, що все тут як і обіцяли, формально причепитись нема до чого: робота на природі рідної планети, умови проживання вище всіляких похвал, на халяву отримав бажані вдосконалення і середовище в якому можна їх використовувати. Медики корпорації зробили все, що я просив і навіть трохи більше. В мене тепер міцніші м’язи, краща регенерація, величезні крила вкриті сіро-зеленим пір’ям зверху і ніжно білим внизу. Такий окрас зручний при маскуванні в небі. Ще в мене до біса міцні висувні кігті (така собі варіація котячих пазурів), занижена потреба в кисні (аби літати високо міг, де повітря розріджене), зір запозичений у хижого птаха. І то дрібниці, що я тепер нагадую не людину, а примітивну конструкцію давнього аероплана з очами як у рептилії. Я вперше як побачив ті очиськи у дзеркалі, так аж сахнувся. Облаштовані додатковою прозорою мембраною, та укомплектовані надрозвинутим циліарним м’язом, здатним змінювати форму кришталика набагато швидше та сильніше аніж у людей, вони мало того, що виглядали страхітливо, так ще й демонстрували то мені з усіх дзеркальних поверхонь в радіусі кількох кілометрів! Занадто гострий зір, (мать його!), дозволяв помітити і детально розгледіти власне відображення в найнеочікуваніших місцях! Та то не головне.

Зовнішній вигляд в людському суспільстві вже давно перестав бути важливим аспектом. З тих пір, як наші вчені навчились вдосконалювати людські тіла, побачити можна таке, що мої зміни то просто як дрібне тату десь так в 19 сторіччі. Он взяти хоч нашого Гредера, що опікується стадом на землі – коняче тіло нижче поясу, вживлені на правій руці хапальні щупальці гігантського кальмара, відкоригований ніс, щоб покращити нюх. Страшний як якийсь монстр з легенд давніх людей, але з роботою справляється на всі 100, що і вимагалось. Та й він цілком задоволений отриманими здібностями і вважає, що контракт на 50 років, цілком себе виправдовує, а потім можна ще щось змінити. В чомусь він правий, з тих пір як вік людини не обмежений якимись 100 роками, 50 - то не так і багато, але ж… Як уявлю, що мені ще 25 років так бовтатись між небом і землею охороняючи чийсь дорогий обід, так вити хочеться, при тому, що гени вовка мені не вживляли.

Так роздумуючи, я спустився нижче, закладаючи віраж, та прямуючи на схід, де можуть бешкетувати землерийки. Одна моя знайома з мережі якось сказала, що за класифікацією 21 сторіччя землерийки - то узгальнена назва дрібних ссавців. Я сміявся. Довго. Бо подібне мені вона розповіла після того, як я намагався оте довге, вертляве, вкрите колючками створіння відірвати від корови. Не знаю який саме то з «дрібних ссавців», але тварюка агресивна і мерзенна. Без кігтів та крил проти неї виходити не варто.

Взагалі, лише потравивши сюди, я зрозумів іронію ситуації. Наше суспільство настільки розвинулось, що не знає куди себе подіти і як вивернутись, аби отримати нові враження і задоволення. Віртуальною реальністю вже нікого не здивуєш, мірятись статками - це люди пройшли ще років 200 тому, вдосконалення власного тіла – звична справа. Одним з останніх вивертів стало вживлення додаткових смакових рецепторів різних тварин і, як результат, нові варіації їжі, один з яких- ось ці рогаті створіння, яких я охороняю. Неочікувано виявилось, що цей делікатес потребував пастухів та охоронців ферм як тисячоліття тому. Адже суспільство, поки навчилось гарно себе модифікувати, практикувалось на всіх інших живих формах і… І маємо те, що маємо.

Місцеві степові хижі птахи зараз такого розміру, що легко можуть поцупити корову, а зоозахисники забороняють їх винищення. Бо «це частина екосистеми»! І то дрібниці, що «частиною», ці агресивно-плодоїдні створіння, стали колись саме дякуючи таким сердобольним, котрі громили дослідницькі лабораторії, випускаючи «бідних гарнюнь» на волю. Та й вчені теж молодці, не питання. От нащо було випробовувати збільшення маси на щурах та тарганах? Ні я розумію живучість, швидка зміна поколінь, але невже не було менш бридкого варіанту? А птахи? Вони перевіряли оптимальний об’єм м’язів та швидкість обмінних процесів для можливості людям в подальшому подарувати крила. Молодці! А чому просто порахувати не могли? Ну подумаєш падали б мертвими від виснаження перші крилаті люди, але б не довелось потерпати від нововиведених монстрів, яким до смаку прийшлись відновлені один в один корови півтисячолітньої давності. Краще б ці вчені корову розміром з давнього слона вивели і сказали що так і було! Таку б купу м’яса жодна пташка не підняла! Але ж ні, всіляка живуча бридота їм здалась зручнішою. Та якщо з вченими більш менш зрозуміло, то дії тогочасних захисників тварин мене до сьогодні спантеличують. Вони що, зовсім неадекватні були, випускаючи все те? Чи просто мріяли про винищення людства та інших природних видів? Адже значна частина цієї експериментальної фауни розбіглась і доволі швидко відвоювала собі місце серед інших видів. І тепер ми маємо тарганів, що легко можуть злопати на сніданок недостатньо швидку курку, і щурів, від яких відбиватись можна лише маючи під рукою спецпідрозділи особливого призначення, екіпірованого не лише генними, а і технічними модифікаціями та довгим списком зброї. Одна радість, плодитись ці хижаки стали як і людство – дуже повільно. Але як вся ця «краса» існує на фоні підвищеного ажіотажу навколо захисту тварин і шаленого попиту на екологічно чисту їжу?! От як таке можливо? Люди летять на інші планети, підлаштовують незвичні умови під свої потреби, а на рідній не мають права позбутись шкідників! Наша подвійна мораль це щось. Хоча, якби то було не так, я б досі жив на місяці, до скону роздивляючись Землю за 380 тисяч кілометрів і задовольняючи всі власні потреби варіантами нейростимуляторів. А так, підправили тіло і вперед до мрії. І те, що мрія при ретельному огляді виявилась сумнівною, вже мої особисті проблеми.