3 Глава

    Вадима виписали з лікарні через три дні, а ще через тиждень, він узявся до роботи. Кінець року завжди важкий, оскільки потрібно підтягнути хвости, доробити відкладені справи, здати річну звітність, утрясти певні робочі моменти та владнати купу нюансів. Зарившись із головою у робочий процес, Вадим майже забув про свою нав’язливу ідею розшукати незнайомку. Та іноді йому снились дивні сни, де було багато снігу, білого пір’я та лунав ніжний голос, що наспівував дивну і чомусь таку знайому мелодію…

   На роботі усі ще готувались до корпоративну. Замовили ресторан та музику, а дівчата-активістки придумали розважальну програму. Сергій з Олею запропонували Вадиму разом відзначати Новий рік та нарешті познайомити з Ліною, адже її також запросили. Але тепер Вадим не мав великого бажання зустрічатися з нею, адже усі його думки були зайняті зовсім іншою дівчиною.

   Та Новому року і корпоративну, який вирішили святкувати на католицьке Різдво, передував день святого Миколая. І чомусь так традиційно склалося, що саме цього дня Вадим відвідував батьків та молодшого брата. Вони жили в невеличкому містечку, й хлопець через зайнятість на роботі рідко навідувався до них. Були вихідні, й Вадим вирішив традиційно поїхати в рідне місто відвідати рідних й привезти подарунки від святого Миколая.

    Вадим ходив по величезному супермаркеті в пошуках подарунків для рідних. З подарунками для батьків він швидко визначився, а от коли дійшла черга до брата… Він застряг між стелажами іграшок, адже Оресту було лише сім років, тому вирішив подарувати йому якусь іграшку. Та вибір був настільки великий, що Вадим реально завис у цьому іграшковому царстві. Переглядаючи різноманітні машинки, пазли, настільні ігри, роботів, Вадим пригадав, що Оресту подобаються мультики про світ лего. Знайшовши необхідну полицю з конструкторами лего, він вибрав той, де було найбільше деталей. Його рука потягнулася за коробкою… та так і залишилась в повітрі. Вадим почув знайомий ніжний голос, що лунав з другого боку високого стелажа. Він, як зачарований, слухав її переливчастий сміх. Напевно, розмовляє з кимось по телефону, оскільки інших голосів не чутно. Отямившись, Вадим швидко кинув коробку в корзину й побіг, щоб нарешті побачити її. Серце билося з шаленою швидкістю, а тіло тремтіло від передчуття зустрічі. Ось він вже домчав до кінця ряду, оминув стелаж й забіг у наступний ряд, але там, де мала бути дівчина, вже нікого не було. Вадим пробіг між сусідніми рядами в пошуках незнайомки, але намарно, її ніде не було видно. З відчуттям повного розчарування Вадим попрямував до каси. Він зайняв чергу й увесь час оглядався навколо, чи бува немає дівчини десь тут. Коли підійшла його черга й Вадим розраховувався за товар, краєм ока   помітив її. Дівчина йшла до виходу з купою подарунків. Біле волосся заплетене у дві коси, блакитні очі випромінюють щастя, а ніжна посмішка сяє на обличчі…

    «Така мила та по дитячому наївна та чиста, - подумав Вадим, - така щаслива та світла, немов ангел…» Та усе це проминуло в коротку мить, адже через кілька секунд дівчина вийшла з супермаркету й розтанула в людському потоці. Поки Вадим вибіг за нею, її вже слід простиг.

    Усю дорогу до рідного дому він думав про неї. Розчарування, розгубленість, злість, розпач – усе крутилося в голові в шаленому ритмі та кипіло в ньому.  Вадим так злився та картав себе, що не помітив її раніше, що не встиг наздогнати. Забракло буквально декілька хвилин, щоб нарешті познайомитись з нею, лише кілька секунд…

    Та десь глибоко в душі, він був щасливий, адже дівчина реально існує, а це означає, що вони колись обов’язково зустрінуться. Обов’язково!