Розділ 2

Знайомство Лілі зі студією  «Mfoster.inc» почалося з екстравагантної сцени, яка розгорнулася перед її очима тієї самої миті, коли вона переступила поріг їхнього офісу.

Студія розташовувалася у двоповерховій, добряче пошарпаній життям будівлі на задвірках району Кіностудій. Тут пахло старим папером і в'їдливим запахом пороху. І, як виявилося, недарма.

Прямо коридором першого поверху, важко гупаючи армійськими черевиками, мчав кремезний, високий, кучерявий хлопець, одягнений у важкий поліцейський бронежилет. Слідом за ним, петляючи, мов заєць, біг його куди дрібніший і щупліший товариш у засмальцьованій кепці та робочому комбінезоні. У руках щуплий стискав масивний револьвер. А за ними обома, гнівно розмахуючи шваброю, гналася жінка років п'ятдесяти — сухорлява, зі втомленим обличчям і стягнутим у тугий хвіст сивіючим волоссям.

— Ви два ідіоти! Вас же просили не тестувати реквізит у коридорі! — волала жінка, намагаючись дістати шваброю до спини здорованя.

— Минулого разу копи приїхали, і Майлзу довелося вигадувати цілу історію про невдало приготований попкорн! Ще й штраф платити!

— Ну, Магдо, ми швиденько! Ніхто не почує! — на ходу виправдовувався щуплий, блискаючи золотими зубами. — Тим паче зараз у сусідніх офісах тихо! Я тобі п'ять баксів дам за мовчання!

— Багсі, мені твої п'ять баксів потім боком вилізуть! — Магда знову замахнулася, її очі метали блискавки.— І ти, Баку! Ніби ж не маленький, а постійно влазиш в історії з цим дрібним клопом, немов молодший брат, який вічно бере участь у витівках старшого!

Здоровань Бак різко загальмував, ледь не вписавшись у стіну, і винувато розвів величезними руками.

— Ну так, десять баксів на дорозі не валяються, Магдо!

— Він тобі минулого разу фальшивими заплатив! — процідила секретарка, погрозливо наставивши на нього держак швабри. — Тож будь уважним і краще бери оплату наперед, перевіряючи кожну купюру!

— Ну, Магдо, це ж була випадковість! Та й я вибачився! — пискнув Багсі, ховаючись за широку спину товариша.

— Вибачився він! — пирхнула Магда. — Коли Бак притис тебе до стінки й ледь усі твої золоті зуби не повибивав!

Бак раптом спохмурнів, ніби тільки зараз усвідомивши правоту жінки. Він повільно повернувся до дрібного. — А й справді, Багсі. Я хочу п'ятнадцять. І гроші наперед. Інакше тесту не буде.

Багсі нервово ковтнув слину, задкуючи.

— І взагалі, чого я тут із вами нерви псую? — втомлено зітхнула Магда, опускаючи швабру. — Я пішла по Віллі. Самі з ним розбирайтеся.

Почувши це ім'я, хлопці злякано перезирнулися.

— Магдо, тільки не Віллі! — благав Багсі. — Ти ж знаєш, хто він! Раптом якоїсь миті він не витримає і розправиться з нами своїми методами!

— Ну, я попрошу його, щоб він вас сильно не калічив, — мстиво кинула жінка і, гордо розвернувшись, покрокувала до сходів на другий поверх.

Тієї миті Багсі, мабуть, вирішивши, що втрачати нічого, швидко скинув руку й натиснув на гачок.

Пролунав приглушений тріск. Невеликий яскравий спалах освітив коридор, і в груди Бакові вдарило щось невидиме. Легкий сизий димок, що приніс із собою їдкий запах горілого пороху й картону, миттєво заповнив приміщення.

Від удару здоровань, охнувши, різко осів на дупу. Тримаючись за ребра, він почав важко й хрипко дихати.

— Гей, здорованю, тобі допомога, бува, не потрібна? — Лілі, яка весь цей час із цікавістю спостерігала за цією безкоштовною короткометражною комедією, нарешті вирішила позначити свою присутність.

Бак звів на неї очманілий погляд, потім хихитнув головою.

— Ні-і-і... Але цьому дрібному козлу зараз точно знадобиться швидка!

З дивовижною для його габаритів прудкістю Бак підскочив на ноги і з ревом пораненого ведмедя кинувся за Багсі, який уже чимдуж тікав до рятівного виходу.

— Я чесно заплачу, Баку! У мене просто зараз грошей немає! Та й постріли ще треба трохи доопрацювати! — долинув із вулиці відчайдушний вереск «винахідника», перш ніж за ними зачинилися вхідні двері.

Лілі похитала головою, посміхаючись. У цю секунду на майданчику другого поверху з'явилися Магда й чоловік, якого вона назвала Віллі.

— От же ж козли, таки вистрілили, — роздратовано пробурмотіла Магда, спритно вивуджуючи з кишені пачку сигарет і черкаючи запальничкою. — Але добре, що цього разу не так голосно вийшло. Віллі, ти проведи з ними суворішу бесіду. Вони тебе побоюються, може, притихнуть ненадовго.

— Зробимо, фрау Магдо, — спокійно й чемно відповів їй супутник.

Це був невисокий, трохи повнуватий, абсолютно лисий чоловік років п'ятдесяти. Він носив акуратні, педантично підстрижені вусики й круглі окуляри в тонкій золотій оправі. На ньому був ідеально випрасуваний, попри спеку, чорний костюм-трійка з туго зав'язаною краваткою.

— Кхе-кхе, — Лілі вирішила знову подати голос, привертаючи увагу.

Дві пари очей миттю звернулися до неї.

— Привіт! Я Лілі Брін. Я за рекомендацією Стіва Б. Прийшла на проби на роль Джейн Пінкет.

Почувши це, чоловік у костюмі почав плавно, майже безшумно спускатися рипучими сходами.

— Добрий день, міс Брін. Я Віллі Кон, перший помічник містера Фостера, — він із легким напівуклоном шанобливо потис дівчині руку. Акцент у нього був жорсткий, рубаний — і повністю видавав його німецьке походження.

— Стів казав про вас багато хорошого. Давайте поки трохи поспілкуємося. Містер Фостер скоро має з'явитися. Без нього ми на головні ролі акторів не затверджуємо, але, враховуючи рекомендації, я гадаю, з вашим поєднанням навичок ви нам ідеально підходите. Тож зараз ви мені розповісте про себе, зіграєте пару сцен, а коли підійде містер Фостер, він, так би мовити, просто поставить свій підпис у графі «затверджено».

Вони пройшли в невелику кімнату, що гордо іменувалася «конференц-залом», хоча по суті це була просто кімната з великим столом і п'ятьма стільцями. Лілі детально розповіла про своє циркове минуле, показала скромне портфоліо та фотографії з мюзиклів. Віллі з цікавістю розглядав її фото й уже малював у своїй голові, які типажі могли б їй підійти: у дівчини було каштанове волосся середньої довжини і м'яке, трохи серцеподібне обличчя з по-дитячому припухлими щоками, які з головою видавали в ній вчорашнє дівчисько. Але головною її зброєю були очі — величезні, розкриті, темно-карі. У цьому глибокому погляді наївність химерно змішувалася з чимось ще, глибоко невловимим із першого погляду, а густі й довгі вії робили його ще виразнішим. Акуратний, злегка кирпатий ніс надавав профілю завзятого вигляду, але все це різко контрастувало з тим, яка від Лілі виходила енергія: якщо на фото і збоку вона здавалася милою та ніжною, то в динаміці в ній відчувалася сила, енергія та якась суміш бешкетництва з невпевненістю.