Епілог

Рік по тому, липень 2024 року.

Війна й досі триває, інколи здається, що вона безкінечна, інколи опускаються руки, інколи хочеться безперервно плакати. Але ми повинні боротись, боротись за майбутнє наших поколінь, щоб вони не були рабами, щоб знали своє походження, не цуралися своєї мови та жили вільно на своїй землі.

Ксю так і залишилася крихіткою, що не змогла жити в маленькому містечку. От тільки зараз вона стала Янголом свого улюбленого міста. Тома подбала, щоб її привезли до батьків на рідну землю в Харків.

Павло вирішив піти в ЗСУ, щоб виконати найзаповітнішу мрію Ксю – закінчення війни. Людей завжди не вистачає, тому саме там він міг бути максимально корисним в даний момент свого життя. Адже не міг собі пробачити того дня, хоча й винен насправді не був. Не міг змиритися з тим, що так і не зізнався їй в коханні. Наше мовчання та невпевненість це тільки трата дорогоцінного часу, якого потім може не бути. Втрата миттєвостей, які так і лишилися мріями.

У Романа з Надією усе чудово, вони працюють і далі роблять все для допомоги нашим військовим. А Ольга з Кирилом готуються до весілля, яке планують вже за місяць у серпні 2024 року. От тільки дівчини, яка стала Олі найкращою подругою, на ньому не буде.

Денис одужав та створив фонд допомоги українським військовим і лиш нещодавно дізнався, що його крихітки, яку він так любив, уже немає. 

Доля – це така річ, яка наздожене тебе, в будь-якій точці світу. Ти ніколи від неї не сховаєшся і не втечеш. Ні війна, ні ракета не зачепила Ксю. Але доля змусила її зробити той останній крок, крок у інший вимір, інше життя. Тому потрібно проживати кожен день, кожну годину і не відкладати щось на майбутнє, бо є тільки тепер і зараз у цю мить, а майбутнє може й не настати.

Ми звикли, що історії закінчуються щасливо, але життя має тисячі сценаріїв і не в кожному з них вкінці звучить фраза «Happy end». 

Наповнюйте своє життя емоціями, дякуйте за все, що в ньому є. І я Вам щиро кажу дякую, за кожну хвилину, яку ви подарували мені, читаючи цю історію.