XXVII розділ

Хлопці нарешті обрали дату того дня, який для мене мав стати сюрпризом. 

Перше липня. Що ж мабуть чудова нагода почати новий місяць. Єдине до чого я була не готова, це те, що потрібно було виїжджати в 5-ій ранку. Ого, далеко ж зібралися. Врешті Павло таки сказав мені, що ми всі разом підемо на г. Петрос. 

Я була дещо шокована, бо він про це повідомив лиш 29 червня. Та моя згода була наперед взята, тому тут не викрутитись ніяк. 

Що ж починаю збиратись. І перший обов’язковий пункт – дощовик. Клас у мене немає. Добре, що є час зайти в епіцентр і купити перед зміною. Ольга могла б мені раніше повідомити. До всяких походів люди готуються заздалегідь, а не так як я в останній день. 

Каже наша психолог, що не варто пручатися змінам, які приходять у наше життя, а приймати їх з вдячністю. Прийдеться спробувати не нервувати, а спокійно до всього відноситись. Отже, дощовик куплю, не біда. Їда. Навіть не знаю, що то брати. Мушу тягти Олю в магазин, нехай виручає. Змовилась тут поза моїми очима, то тепер мусить рятувати.

- Петрос?! – вигукнула я, як тільки Оля взяла слухавку.

- І тобі привіт, - дорікнула мені у відповідь. 

- Оля, тобі важко було хоча б натякнути мені?

- А хіба це щось би змінило.

- Не знаю, але я люблю все знати наперед, а не в останній момент. – моя злість ще була відчутна в голосі, та потроху починала спадати.

- Нічого страшного і критичного не сталося, заспокійся.

- Ок, а ти їдь до мене, йдемо на закупи.

- Які закупи? Ти що там зібралась брати?

- По-перше я немаю дощовика, по-друге треба щось їсти зробити на дорогу чи як?

- Не маєш?

- Уяви собі, я ж в гори не ходжу, точніше максимум раз на Говерлу ходила і то ще в школі.  

- Добре, не хвилюйся, за півгодинки зустрічаємся в епіцентрі, там впринципі і їжу можна купити.

- Ага, і не забудь, що я ще сьогодні працюю, тому мусимо встигнути.

- Все встигнемо, обіцяю.

- Гаразд, чекаю. Не барись там.

На годиннику була 12 дня, наче до 18 ще купа часу, маємо встигнути, так не люблю квапитись кудись, особливо, коли все можна було б робити не похапцем. Якщо ми завтра виїжджаємо в 5, то встати потрібно в 4, значить після зміни додому, ванна і в ліжко, ніяких фільмів на ніч. Хоча люблю щось подивитись цікаве. Нарешті приїхала Оля і ми пішли в епіцентр. 

- Та зачекай, куди ти так поспішаєш? У нас купа часу.

- Ага, купа, той епіцентр, з ним час просто розчиняється і ти там наче мить, а вже година пролетіла.

- Ксю, ти така наче їдеш за кордон, а не в гори на день. Схаменись, зроби глибоко вдих, тоді повільно видихни.

- Оля, я не на терапії з дихання, не нервуй мене ще більше, - Оля розсміялась. 

- Ти така смішна.

- Добре, що ти в нас серйозна, он глянь ми вже півгодини витратили, і що?

- І все добре. 

- Ага, добре, де той дощовик тут шукати?

- Ксю, здається це ти тут працюєш, могла б вже орієнтуватися що де є.

- Я не на тих відділах, тому пробач. І ти правильно підмітила, я працюю, а не роздивляюсь що де лежить.

- Не злись, он Андрій нам підкаже.

- Який Андрій?

- Бач працівник, в нього бейджик, пише «Андрій»

- Ааа, я думала твій знайомий.

- От зараз і познайомимся. – люди в цьому містечку не виправні, нічого не бояться. О, пішла, балакає, як їй так вдається? Я б так не змогла.

- Ходи, 22-ий ряд.

- Оль, ну ти даєш.

- Ксю, не сміши, ти що не спілкуєшся з консультантами в магазинах?

- Та, ні.

- Ото й видно. І хто ще з нас з великого міста.

- Ой, ой, диви яка. Нема ради.

- Шукай і не вимахуйся, десь тут має бути.

- Здається я бачу. Хочу цей жовтий.

- Клас, бери.

- А ти маєш?

- Маю, пішли.

- Що тепер?

- Тепер фудзона.

- Точно. Може булочки, снеки?

- По-перше водичку в невеличких бутилочках для зручності. 

- Окей, скільки?

- Гадаю 2і на одного буде норм.

- Є.

- Дивись може краще зробити лаваш? Ситно,  смачно, у фольгу замотаєм, мені здається краще ніж булочки. 

- Як скажеш мені однаково. 

- То давай, купимо все, я приготую на всіх по одному не переживай, ти можеш спокійно працювати. 

- Тоді, я тільки за. А солодке щось.

- Максимум злакові енергетичні батончики і то не в шоколаді, бо інакше пити будеш хотіти.

- О, яка ти мудра.

- Банан можна взяти, якщо хочеш?

- Хочу, давай. 

- Гадаю досить, впринципі на заправках якби так, то можна докупити шось, але в горах багато їсти не хочеться. Тим паче зранку ти повинна поїсти вдома. А це ми вже на вершині з’їмо.

- Ти краще знаєш, тому я повністю довіряю.