XX розділ

Я допрацювала зміну і пішла додому. 

Телефон мовчав, від Дена не було ніяких звісток. Та можливо він втратив свій телефон і тепер немає мого номеру. Принаймні так я себе заспокоювала. Не можу сказати, що за цей час я в нього закохалась, просто наша дружба повернулась і ми стали ближчими, ніж колись. Тому мої переживання такі сильні. 

П’ятниця, цілих три години маю на задоволення. 

- Оля, ти де? – телефоную, бо щось не бачу її поблизу.

- Я вже за столиком в пивоварні. – відповіла вона. Заходжу Оля доречі сіла за той столик, за яким я завжди сиджу.

- Привіт, така рада нарешті посмакувати не одна.

- Я теж рада бачити твоє щасливе обличчя, замовила безалкогольне для нас, ось його вже й несуть. – офіціант подав пиво. Я присіла за столик, звісивши ноги у вільне плавання по повітрю.

- Він живий, я й досі на емоціях. 

- Я бачу. Давай вип’ємо, за те, щоб ви зустрілись. – запропонувала Оля.

- Давай, але не вірю, що це станеться. 

- Обов’язково станеться. Коли чогось прагнеш і віриш, то воно так і буде.

- Олю, я тебе не впізнаю, ти мені про потоки всесвіту балакаєш? – Оля сама по собі точно в таке не вірить.

- Та то все Кирило так говорить, - виправдалась вона.

- Тоді зрозуміло. Доречі як у вас там все добре?

- Так, я вже теж вмію кататись на мотоциклі. 

- Ого, нічого собі. А чому мене не брала вчити. Я теж хочу. 

- Та Павло ж тобі пропонував, а ти відмовила. Я знаючи твій стан, не хотіла нав’язуватися.

- А, точно, згадала. Треба якось знову напроситись, щоб мене повчив. А що, то за ідея на день?

- Яка ідея?

- Роман з Павлом щось придумали, сказали, що ти погодилась. Ми щось цілий день маємо робити і спорт не завадить. Що вони мали на увазі? – намагаюсь випитати і нарешті зрозуміти в яку авантюру я в’язалась.

- Та, не переживай, то просто класно проведений час буде. Деталі всі питай в Павла. І для цього вже з наступного тижня ти йдеш зі мною на АВТ & stretching перше заняття в четвер на 16:00, потім в суботу та вівторок. Відмовок бути не може, ти і так уже погодилась. 

- Це на ноги? Ото крепатура буде. Давно я ноги не качала. Все на машині, може давай на stretching без АВТ? – на розтяжку я ще згідна, але ноги, капец, я не витримаю.

- Мала нічого не хочу чути, треба качати попу. Бо її ніхто не бачить.

- Оля, відколи ти попу качаєш. Оля це точно ти? Тебе не підмінили? – у мене таке враження, що Оля під впливом Кирила стала думати про зовнішність не те що більше, а просто раніше вона як сіра мишка була. А тепер і вії ламінує і спортзал. Але дуже позитивні зміни.

- Ксю, не сміши, я казала, що ходжу на АВТ. Так ти мене слухаєш. – ми замовили ще по бокалу. – знаєш пиво тут дійсно смачне.

- От, бачиш, якби не я, то ти й не знала б. Попу кажеш качати, - ми обоє розсміялися. – ну добре буду мати попу.

- Слухай Ксю, тобі Пашка взагалі не подобається?

- Тобто? В якому плані?

- Як в якому? В плані чоловіка.

- Та ні, чому ж він доволі симпатичний, але не чіпає, не знаю як пояснити. Нема отих метеликів у животі.

- Ой, Ксюха, Ксюха. Які метелики, як ви навіть не цілувалися.

- Не знаю. Просто все про Дена думаю, може тому.

- А від Дена метелики є? – Оля запитала, а в мене серце почало битись, так ніби підловили на чомусь протиправному. 

- Може і є. Навіть не знаю що сказати. Бо здається там більше тривоги зараз. Хоча вже начебто легше, але поки не побачу, не заспокоюсь.

- Все з тобою ясно, точніше нічого не ясно. Та ти за Дена не переживай він живий, значить все добре і можливо скоро побачитесь. 

- Надіюсь. – ми допили пиво і поїхали. Я пішла на роботу, Оля додому. 

Оліні слова про метелики засіли мені в голову. Я прийшла додому взяла зефір і пригадала, як Денис тоді приніс в номер його. Його слова коли він був на Бахмуті: «крихітка ради тебе я вийду з любого пекла, а ці орки мене ніколи не зламають». І він вийшов, хоч ми ще не бачились і я впевнена лишень на 90% та я відчуваю, що це він. Мені снилось не раз, що все добре, що він пише, як завжди. Але я не могла вірити снам, як математик, мені потрібні достовірні дані, а не просто теорії мозку. Прізвище в списку, це якраз ті дані, які дають надію, родимка над бровою. Як я її пригадала. Раніше ніколи не помічала, але тепер саме по ній і впізнала. Мозок складна річ, його можливості такі високі і непередбачувані.