XV розділ

Що ж настав день поїздки. 

Директор замовив автобус, ми з Ольгою взяли смаколиків на дорогу і рушили на цей міні відпочинок, для перезавантаження процесора мозку в наших головах. 

Тут вже випав сніг і реально настрій трішки припіднявся. У кожного був номер, адже ми тут до завтра. В комплексі є басейн, куди мене тягнуло найбільше. Я взяла купальник, адже нас попереджали про чани, які чесно кажучи я не дуже люблю. А от басейн інша справа. 

Всі дещо поділились: хтось пішов кататись на лижі, на яких я навіть стояти не вмію, а дехто пішов як я в басейн. Наплававшись досхочу, я пішла в номер. Оля десь побігла з Романом на сноуборд, який теж не для мене і поки їх не було я спустилась випити кави.

- Крихітка привіт!

У мене серце так забилося, як ніколи до цього.

- Ден, це дійсно ти, - я розвернулась і побачивши Дениса просто скочила до нього в обійми.

- Привіт моя крихітка, я тебе шукав.

- Як, коли? Ти ж мав бути в Штатах, - у мене аж сльози виступили на очах, я така рада була його бачити.

- Я приїхав через два тижні, як почалась війна, бачив твій дім і не знав чи ти жива. Навіть не мав кого запитати.

- Я жива, але тільки я, - зі смутком я знову міцно його обійняла.

- Тихенько все буде добре. – заспокоював він мене. 

- І що ти тут робиш?

- Я в ЗСУ. От дали 10 днів так би мовити на свята, вчора приїхав і ще два побратима, вирішили трішки попаритись в чанах і морально відійти. Розумієш?

- Так, звісно.  

- А ти? Де ти взагалі?

- Я переїхала в маленьке містечко на заході країни, не те, щоб я дуже прагнула, але в Харкові сам розумієш трохи небезпечно. Тамара за кордоном з батьками, правда живе окремо, але в одному місті.

- Ти працюєш, може треба якась допомога, ти ж самісінька. 

- Дякую, але на щастя я маю роботу, аж дві, якщо бути точною. Поки справляюсь сама. А ти де, ну типу на якому напрямку.

- Ой де я лиш не був. Зараз Запорізький напрямок.

- А яка бригада там вони мають назви, цифри якісь.

- Я в Президентські бригаді. Та давай краще про тебе побалакаєм. Ти тут відпочиваєш?

- А, ну як? один день насправді. Завтра їду. Я ж вчителем працюю в ліцеї, тобто робота в мене не дуже змінилась. А тут з колегами типу корпоратив новорічний, одноденний відпочинок, якось так.

- Прикольно. А де всі твої.

- Та хто де, то на лижах, то ще десь, я була в басейні, тай думаю кави випити можна, так і зійшла сюди.

- Ти одна в номері?

- Так, 205ий можеш заходити в гості вечері на фільм якийсь, якщо будеш мати як.

- Добре, тільки не хорор, мені тих страхіть на фронті вистачає.

- Окей, якщо надумаєш, то обереш сам.

- Домовились.

Я випила каву, ми розійшлись. Боже мій Денис в ЗСУ. Забула запитати яке в нього звання. Та нічого, може ще зустрінемось, тут не безкінечний комплекс.