XII розділ Павло

Нова колега, маленька непримітна та здається з характером мила дівчина з Харкова, яка одразу сподобалась Роману. Принаймні його дії видавались мені логічними тільки при такій умові. А виявилося, що він намагався підшукати підхід, щоб звести мене з нею. 

Я надто замкнутий та й чесно кажучи не дуже прагнув впускати в свої тенета чорної темряви когось досить світлого з чистою душею. Але мушу зізнатись, що Ксю...в ній щось є. Мені подобається її наполегливість, її зайнятість, від якої вона немає часу на плітки та інтриги. Ніколи не пхає свого носа у життя інших, на відміну від тутешніх жителів. 

Роман сказав, що потрібно придумати місце для святкування дня народження Ольги тож я запропонував зробити це в себе вдома. В той вечір я, як завжди спостерігав і тримався на відстані, бо не знаю який у неї психологічний стан.

 Коли всі поїхали ми залишились удвох і я помітив, що мені комфортно навіть мовчати з нею. Хотів пригорнути, але так і ненаважився, за що дістав наганяй наступного ж дня від Романа:

- Паш, у тебе були всі карти на руках, як? Як так? – Роман не розумів як можна було згаяти таку можливість. 

- Ну, як є, так є. Я не ти... – з якимось осадом вирвалось у мене. 

- Нічого не переживай ще буде нагода. Я не я, якщо вона в тебе не закохається. 

- Ром спустись на землю, а то здається ти вже такого понавигадував там... – хоча в той вечір я заглянув у її таки зелені ясні очі і... і навіть не знаю як описати свої відчуття. Наче здалося на мить, що це мої, рідні очі, яких мені не хочеться відпускати, водночас тверезо глянувши на ситуацію, розумію, що там впринципі нічого такого нема, ми друзі, колеги, от і все. Сумно, але факт.

- Так, ти песиміст ще той, але добре, що я не такий. – він похлопав мене по плечу і пішов на урок. 

А в мене було вікно, тому вирішив піти поїсти в столову, а то в холодильнику знову пусто вдома. 

- Тьотя Галя доброго дня, що маєте смачненьке?

- Доброго синку, борщик з сметанкою і пампушками, крученики з горохом чи котлетка з картопелькою. Що хочеш?

- Ой, навіть не знаю усе б з’їв. Давайте як там кажуть перше, друге і компот. 

- Гаразд. Щось Оксана не забігала давненько. Не бачив її, а то я з цими баняками лиш цілий день проводжу. 

- Та як не бачив, вчора лиш.

- Вчора? Так то ж вихідний був.

- Так вона в мене вдома була.

- В тебе вдома? – тьотя Галя щосекунди мінялась на обличчі, тому мусив пояснити все.

- У Олі ж день народження був, то ми їй свято невеличке влаштували.

- Ага, зрозуміла. Думала, може у вас з Оксаною теє, ну ти зрозумів.

- Та, ні що ви. Ми просто колеги.

- Ой, ти Павло зверни увагу, дівчина гарна, працьовита, розумна. Я тобі діло кажу, тримай, смачного. 

- Дякую.

- Ти подумай, може то твоя доля. А може не даремно її життя у наше містечко привело.

- Добре, подумаю, ще раз дякую. 

Я сів за столик. Здається у Романа з’явилась напарниця, яка теж хоче мене звести. От добре, що мама не в курсі, а то теж би приєдналась до цієї банди звідників.

Зелені очі, не можу забути її зелені очі. Це ж треба таке. 

Ще два уроки і з однією роботою на сьогодні все. От, як вони всі уявляють мене одруженим, якщо по факту я зайнятий майже весь день, а дружині потрібна увага, а не тільки гроші, потрібен час, де я його братиму? Ні, це реально не про мене.