IX розділ

Пройшло три тижні, а точніше вони пролетіли, бо я ледве все встигала. На щастя подарунок майже готовий. Я втягнулась трохи в новий ритм, можу сказати, що маю трьох друзів Ольгу, Романа і Павла, тьотя Галя не рахується, бо вона вже майже як рідна. Через два тижні в Олі ДН, другого жовтня, припадає на неділю, тож я вирішила організувати їй просто чудовий день. Вона не буде святкувати, про це я вже знаю, але не можу залишити її сумувати. Тому запропонувала дещо Роману. Перестрівши його після уроків, запросила побалакати трішки подалі від лишніх вух. Ми пішли на спортивний майданчик ліцею, де нікого не було, сіли на велике колесо, де зазвичай люблять сидіти старшокласники і я розповіла усе, що задумала.

- Ром, я не знаю чи у вас тут так заведено, але навіть попри війну й усі тривоги мені хочеться зробити для Олі сюрприз, щоб свій день народження вона запам’ятала.

- І що ти хочеш такого грандіозного? – Роман не розумів до чого я хилю.

- Вона мені казала, що ніколи не мала такого знаєш широкого кола друзів, з якими може бути собою. То давай ми це створимо для неї, це відчуття затишку і комфорту. Бо вона реально має комплекси.

- То, що ти пропонуєш? – він досі не знав, як можна подарувати комфорт і затишок у душі.  

- Дивись ми можемо всі разом покататись на мотоциклах, тим паче ти раніше пропонував. Поїхати десь в красиве місце, там розпалити багаття, можна взяти гітару, тортик обов’язково, бо ж ДН і зефір на вогні потопити, шампанське одне для настрою. Потанцюєм, посміємся, повчите нас їздити, просто класно проведемо час.

- То все добре, але є нюанс. – він змінився у лиці, не знаючи чи я зрозумію його.

- Який?

- Я буду з дружиною, оскільки останнім часом вона щось наче ревнувати почала чи що? – зрозуміло, Таня працює на повну, та мене це аж ніяк не бентежить. 

- Без проблем, тільки прийдеться тобі взяти ще й друга якогось окрім Паші, бо як ми будемо кататись. 

- Є в мене один на думці, який гадаю буде не проти.

- Клас. Ти обговори все це з Павлом, дружиною та другом і даш мені знати, добре? – а то план «б» я не придумала.

- Обов’язково. 

- Але скажеш десь за тиждень до, щоб якщо нічо з того, я встигла організувати щось інше.

- Та звичайно, не переживай, думаю все вийде. 

- І куди поїдемо теж подумай. Адже я не здешня і поки не орієнтуюсь в місцевості добре.

- Гаразд. 

- Дякую, ти найкращий.

- Та немає за що.

Ми розійшлись і я ще була у роздумах про те як все має бути, як тут до мене підійшла Тетяна. 

- Оксана ти часом не забуваєшся? 

Звідки вона тут взялась?

- Не зрозуміла?

- Роман одружений чоловік, ти не можеш отак от з ним усамітнюватися. 

Таня бачила як ми сиділи на колесі.

- А ти за нами стежиш?

- Ні, я просто тебе попереджаю.

- Про що? Ми дорослі люди самі розберемось, що можна, а що ні. А ти слідкуй краще за собою. 

Я розвернулась і пішла. Як же мене дістали тут усі лізуть туди, куди їм не треба. Всі все хочуть знати, що за містечко таке? Нащо їм та інформація, яка немає до них ніякого відношення. Я до такого не звикла і мабуть ніколи не звикну.