VIII розділ

Я повернулась додому в чудовому настрої, день пройшов вдало і потрібно було готуватися до завтрашнього вже повноцінного робочого дня. Тут з додатка пролунала тривога. Вже насправді нікуди не бігаю й не ховаюсь. Моніторю телеграм канали про напрям і вразі чого, стаю між несучих стін. Через три години дали відбій. 

Сповіщення у вайбері, що мене додали в педгрупу. Оля, дякую тобі, що не забула. А потім ще декілька сповіщень, що я додана в групи різних класів, де буду вести уроки. Треба ще налаштувати zoom, адже в мене немає, бо навідміну від цього наступний тиждень буде онлайн. З цим онлайн звичайно купу роботи додаткової. Треба підготувати слайди, навіть не знаю як то вести чи з дому, чи їхати в школу писати на дошці, щоб дітям було зрозуміліше. Морока ще та. Хоча є ідея купити маленьку дошку з маркером додому. Буде гарно видно і нікуди ходити не треба. Добре, що зараз усі мають інтернет, хоча інколи він теж тупить. Епіцентр працює довго, піду гляну чи є там така дошка, заодно розпитаю на рахунок завтра. Я ж влаштувалась туди прибиральницею з 18:00 до 22:00 з понеділка по п’ятницю. Надіюсь буду встигати, бо гроші край як потрібні.

 Переодягнувшись в джинсові трішки подовжені шорти на високій талії та коротку футболку, що спадає на одне плече, я взяла сонцезахисні окуляри та невеличкий рюкзак на плече. Кошик не беру, поки лиш буду роздивлятись, заодно гляну на відділ у якому мені завтра працювати.

 Проходячи між рядами побачила Романа.

- Ти й досі тут? – запитала його підійшовши, знімаючи окуляри з очей.

- Ксю? – перепитав він. – Я тебе не впізнав.

Я розсміялась.

- А хіба я змінилась?

- Та просто, ти переодягнулась і якась геть інша. – він оцінююче глянув на мене.

- Ага, точно не така вишукана. – підмітила я.

- Та ні, дуже гарна, щось шукаєш? – Роман не зрозумів чому я раптом тут опинилась. 

- Та дошку, але це не так спішно, а ти бачу тут завис надовго. – пройшло кілька годин як я його підкинула, та він ще й досі тут.

- Ага, була тривога сама знаєш всіх вигнали, то я от знову приїхав, бо не встиг тоді, а епіцентр то такий магазин, що має властивість затягувати.

- Точно. Гаразд я піду порину в його тенета.

- Дивись, бо втягнешся.

- Окей.

І ми розійшлись.

Якось швидко пролетів перший тиждень, сьогодні вже п’ятниця, а я навіть не мала часу забігти потеревенити з Галиною Василівною. Маю одне вікно, от якраз і зайду. Трішки ближче познайомилася з Ольгою, дуже хороша, та її стиль якийсь занадто вже вчительський і виявляється їй не 34 як я думала, а 30 буде за місяць. Ювілей, варто відсвяткувати і я вже маю план на рахунок цього. Подарунок зроблю власними руками, так як мені не дуже імпонує її гардероб, то пошию їй костюм трійку: штани широкі сучасного крою, подовжена жилетка та подовжені шорти залежно від погоди буде мати на вибір. Під низ одягне топ, я бачила у неї є підходящий і кроси чи кеди, ніяких туфлів, які мене бісять чи підборів, які недоречні в плані біганини по ліцею. Тканину замовила в інстаграмі з Одеси, дуже класний магазин, помірні ціни, люблю їх давно і добре, що й досі працюють. Нова пошта швиденько все довезе, тому в неділю зможу забрати і зробити декатування. Домовилася з охоронцем, що пускатиме мене по суботах в кабінет праці, бо в інші дні нажаль я загрузила себе по повній.

- Галина Василівна доброго дня.

- Доброго Оксаночко. Як ти? Як тиждень? – їй не терпілося дізнатись якихось свіжих новин.

- Та от маю вікно і нарешті можу попити з вами чай з булочкою, а то уроків так багато, що я не сподівалася. 

- А взагалі як тобі в нас? Як атмосфера?

- Та начебто все добре. На щастя Ольга Павлівна мені багато в чому допомагає. – і за це я їй дуже вдячна.

- Так, Олічка хороша, шкода, що самотня й досі. – на думку Галини Василівни всі мають вискочити заміж ще до 25.

- Ой, Галина Василівна ви б усіх одружували. 

- А то. Доречі чула ти з нашим Романом в перший день кудись їздила. – запитала вона уважно дивлячись на мене.

- Я? Куди їздила? – спочатку не зрозуміла, що вона має на увазі. 

- Не знаю, вертихвістка всім вуха продзищала як він у твою машину сідав. – на цих словах до мене дійшло про, що мова йде.

- Ааа, згадала. Та ми нікуди не їхали, я по дорозі додому підкинула його в епіцентр та й все.

- Зрозуміло. – тьотя Галя так це сказала, наче підозрювала, що я їй брешу, хоча це не так.

- Пам’ятаєте як тоді вам тут сукню показувала, то він спитав де я живу, я відповіла і він попросив підвезти. Мені не складно, я й погодилась. Не думала, що це стільки шуму наробить.

- Я тобі більше скажу, Танька все його дружині в той же день сповістила. Правда не знаю чим там закінчилося.

- Ого. А Тетяна знає його дружину? – я була впевнена, що вони не знайомі, тим паче Таня за словами тьоті Галі залицяється до Романа.

- Так, то Надія, гарна дівчина. Інколи заходить до нього. Та й в нас впринципі так щоб когось не знати, то рідкість.- тепер до мене дійшло. Ніякої приватності, ніде. Цікаво, а Надія знає, про дії Тетяни стосовно її чоловіка?

- Я вже це помітила. Навіть в епіцентрі знають, що я працюю в ліцеї. А я ж то нікому не повідомляла.

- А ти там як?

- Та прибираю по вечорам. Грошей треба. Квартира, самі розумієте. – бути одною насправді дуже складно. 

- Та ясно. О, епіцентр недалеко від твого дому не треба їздити. Гарно придумала, лишня копійка не завадить.

- Так, але бачу, що інколи буду недосипати, бо уроки вимагають більше часу, як почнуться самостійні, контрольні, оте все перевірити купу часу треба. – а час чомусь не резиновий. 

- Та все ти встигнеш. 

- Надіюсь. Ой, смачно ви готуєте тьотя Галя не мож відірватися. Але якщо з'їм ще одну, то точно лопну. 

- Дякую, моя солоденька. Хочеш після уроків, якщо залишаться я тобі додому спакую, будеш мати на завтра на ранок. – запропонувала вона.

- А так можна? – я не проти взяти хоч усі булочки.