ІІІ розділ

Новини, новини, мені голова пухла від тих новин. Моє місто, мій любий Харків, за що? Було важко, дуже важко... 

Я тепер переселенка. Оце так статус. І якби не добрі люди, то була б бомжиком на бмв. 

В ліцеї доречі є психолог Катерина Петрівна, вона прям психолог від Бога. За літо я стала не така дьоргана, а мені ж то з дітьми працювати. 

Змирилась трішки зі своєю втратою, але жити тут назавжди не хочу. Я звикла до великого міста, до руху, до приватності. А тут половина населення все про всіх знає. І саме це мене дратує найбільше. 

З Томою тепер зависаю в інсті, вона звичайно кликала мене до себе, та я не звикла і не хочу бути обузою комусь. 

Перед першим робочим днем зайшла до Галини Василівни, а то переживання у мене ще ті.

- Доброго дня пані Галино. – безумовно рада бачити хоч когось близького.

- Доброго моя дорогенька. Ну, як готова до праці? 

Ага готова, думка про новий колектив і все тут дещо по-іншому мене насправді тривожить.

- Ой не питайте навіть не знаю. Боюсь як мене тут сприймуть, - я знітилась та сіла на стілець. 

- Та, що ти. Директора ти вже знаєш, Степан Ігорович доречі сам є вчителем фізики, він у нас дуже добрий. Завуча з виховної роботи ти теж знаєш. Мене знаєш. В нас хороший колектив. От тільки та вертихвістка... – тьотя Галя така цікава жінка.

- Що? Яка ще вертихвістка Ви мені такого не розповідали? 

Хто це така? Мені стало досить цікаво. Тут ще й бачу попри робочий процес життя кипить.

- Та яка, яка, Танька, точніше Тетяна Василівна. Вона б тут всіма чоловіками крутити хотіла. 

Гадаю тьотя Галя «перегинає палицю», щодо своїх припущень.

- А у Вас окрім директора їх багато? Я щось не дуже помічала? - хіба охоронця бачила, а так тут наче всі жінки.

- О, певно що багато. Дай но згадаю, отже: фізрук, ну ти зрозуміла вчитель фізкультури, географ, вчитель з ОБЖ (охорони безпеки життя), цей як його історик. О, ти б бачила нашого історика, за ним жінки в чергу стають: красень, високий, щей розумний, та шкода має дружину і двоє дітей, тому попереджаю там нічого не світить. Танька коло нього і так, і сяк, і то йому каву, то ще щось, а він взагалі на неї нуль уваги. Але молодець, хвалю, одружений, вірний, просто золото. А ще слухай цей, що по комп’ютерам, як його?

- Інформатик? – підказала я.

- Точно, він. Доречі теж так нічого. О, згадала Пантелеймон Филипович, вчитель німецької та французької. Та він вже пенсіонер майже. Але теж хлоп файний. – здається Галина Василівна любить чоловіків будь-якого віку.

- Так їх мабуть на війну забрали чи заберуть. – логічне припущення, що спало мені на думку. Я не раз думала піти, але за відсутності медичної освіти користі з мене там буде мало.

- Ні, ти що наш директор бронь зробив. Лиш цього взяли, ну як взяли він сам пішов, мовник, Василь Володимирович. Він патріот ще той. А інші тут, тай якщо чесно у ліцеї нема кадрів для їх заміни. Хіба буде край біда. А так всі на місці. Просто вони більше там машини на фронт ремонтують ще якусь чоловічу роботу роблять, тому ти й не бачила їх тут. Завтра познайомишся. Степан Ігорович всіх збере в учительській тай представить тебе. 

Цю подію ще треба пережити. «Перед усіма представить» якось ця фраза мені видалась страшнуватою.

- Аж незручно. А ця ваша Тетяна хто? – цікаво чи буду я з нею мати щось спільне.

- А Танька малює, це як його образотворче мистецтво. 

- Ви так всіх знаєте. – я й половину вже забула, з того, що мені розповіла тьотя Галя, найгірше запам’ятати кого як звати, бо сорому не обберусь.

- А то, я тут вже роки, 20 років як працюю.

- Багацько. – мені до такого стажу ще наче все життя треба прожити.

- Та є трохи.

- Гаразд тьоть Галь піду готуватись до завтрашнього дня. Надіюсь все пройде без тривог. 

Ці пуски ракет. Начебто звикла, та якщо чесно як до цього можна звикнути. У думках вічно картинка, як я була тоді з Томою в метро і ці звуки...

- Ой, не кажи дитинко, той нелюд нічого святого немає. Добре, що тут укриття за літо до ладу привели. Бо воно ж по всьому гатить, недолуге. Вже б здох скільки спокою було б.

- Це точно. Добре, тоді до завтра. 

- Давай кицю до завтра. І нічого не бійся тут всі хороші. – зауважила тьотя Галя. 

- Дякую.