19.

Я відчувала, як піднімаються і опускаються його груди за моєю спиною, як його подих торкається мого волосся, як тепло його тіла повільно проникає крізь тонку тканину моєї сукні. Збудження досягало розмірів гріха. 

Його дихання стало глибшим, гарячим, і я відчула його зовсім близько на своїй шиї. Повільно, ніби смакуючи цей момент, він потерся носом об те місце, де під шкірою швидко билася жилка. Там, де мій пульс видавав усе, що я намагалася приховати. Цей майже тваринний, інтимний рух змусив мене затамувати подих, а по шкірі розлилося гостре тепло.

Його губи ковзнули за моїм вухом — повільно, м’яко, без поцілунку, але настільки чуттєво, що я ніби розплавилася та розтеклася по ліжку разом з сонячними променями. По шкірі пробігли мурашки, волосся на потилиці стало дибки, і я перестала розуміти, де закінчується моє дихання і починається його. Кожна мить близькості відгукувалася десь глибоко всередині мене важким, солодким напруженням.

І я відчула, як бажання між нами стало більшим за весь цей світ. Бажання, якому так легко було дати вихід…

Його рука ковзнула по моєму бедру. Не стискаючи, ледь торкаючись, дуже ніжно... Мене вдарило струмом нестримного бажання, від чого я вигнулася та вперлася сідницями в його пах. Відчула силу його бажання. Його подих збився. З грудей вирвався глухий звук — щось між стогоном і стриманим риком…

У цю мить здавалося, що слово «заборона» зникло з усіх словників світу. Але лише до тієї секунди, коли ми почули голоси батьків. Я не зачинила за собою двері, коли зайшла. І саме тому ця мить — сповнена бажання, напруги й сексуальності — обірвалася так різко і так неочікувано. Я не пам’ятаю, що тоді казала мама, що відповідав Віктор. Пам’ятаю лише, як різко підскочила на ліжку… або, можливо, першим опанував себе Хмарочос. Усе сталося надто швидко.

Але інтимність моменту було втрачено остаточно.

Ні, ми все ще дивилися одне на одного з тим самим збудженням — я бачила ознаки бажання на його тілі. Але ми повернулися до своїх справжніх ролей. До тих, які не хотіли втратити, тому що їх було надто важко набути.

 Не пам’ятаю, як я знову опинилася на підлозі, як узяла в руки стрічки від кульок і спробувала посміхнутися, розправивши свою сукню і пригладивши волосся.Тепер я знову виглядала, як мила дівчинка, яка прийшла привітати свого старшого брата. Щоправда, помітно збудженого.

Але ми навчилися не тільки новим соціальним ролям, але й швидкому перевтіленню.

— Доброго ранку, — сказала я, ніби нічого не сталося.

Так, зараз я розумію, як безглуздо це виглядало, але тоді я не знала, що мені робити, і роль сестри була чудовим захистом.

— Я прийшла, щоб привітати тебе з днем народження.

Він, мабуть, не міг перевтілитися так швидко, або просто не мав бажання чи був сміливішим за мене. Андрій повільно розглядав мене, зовсім не так, як розглядають сестру.

І потім тихо промовив, майже промуркотів

— Крихітко, це було найкраще привітання у моєму житті. А зараз або тікай, або я почну розпаковувати свій подарунок…

І я втекла. Не тому, що не хотіла залишитися, а саме тому, що це було найсильнішим бажанням у моєму житті. Настільки сильним, що я не могла його витримати. Залишившись, я б згоріла і спалила все те, що ми так старанно вибудовували заради нашої нової родини. 

Коли я зайшла до кухні-вітальні, всі вже сиділи за столом — мама, Віктор і Андрій. Ранкове світло м’яко розливалося по кімнаті, в повітрі стояв теплий, домашній запах ванілі та ягід, який одразу створював відчуття свята.

Мама, як робила це для мене в мої дні народження, приготувала святковий сніданок — пишні оладки на йогурті, рум’яні, ще гарячі, з ніжною золотистою скоринкою. Поруч стояла мисочка з перетертими ягодами — малина і полуниця, густо змішані в насичену, яскраву масу, до якої мама додала кілька листочків м’яти. Саме ця деталь робила смак особливим — свіжішим, глибшим, і я ніколи ніде не їла нічого подібного. Це був її рецепт, її кулінарна магія.

— Божественно, — сказав Віктор, коли спробував. Він дивився на маму з щирим захопленням. 

— Справді, — підтримав Андрій, беручи ще одну оладку. — Я готовий так снідати вічно..

— Смачного, — посміхнулася мама. Неперевершено чарівна у своїй сукні з абрикосами. Дуже жіночна та щаслива у цій чоловічій компанії.

— Доброго ранку, — сказала я, заходячи.

Вони обернулися до мене, але я одразу відчула лише один погляд. Андрій дивився зовсім не так, як мав би дивитися брат.

У його очах була інтимність, ледь помітна насмішка, ніби він тримав у собі якусь таємницю, зрозумілу тільки нам двом. І бажання. Спокійне, приховане, але достатньо відчутне, щоб передати його мені невидимими дротами.

Я швидко відвела погляд, боячись, що мама може щось помітити. Вона була надто проникливою. А мені зовсім не хотілося руйнувати ідилію цього ранку. Хотілося залишитися в цій новій реальності — у цій дивній, але такій бажаній сім’ї. У родині, якої я ніколи не мала.

— Оленко, — усміхнулася мама, — ти не привітаєш Андрія?

— Я вже це зробила, — відповіла я спокійно. — Ми вже бачилися зранку.

— Незабутньо привітала, — додав Андрій, не відводячи від мене погляду.

— А, це ті кульки? — усміхнувся Віктор. — Так і думав, що ти оціниш.

— Так, кульки мені сподобалися найбільше, — сказав Андрій і на мить перевів погляд на мої груди.

Моє тіло зреагувало миттєво. Жар різко піднявся до обличчя, і я відвела очі, сідаючи за стіл. Хмарочос завжди такий зухвалий у свій день народження?

Після сніданку Андрій поїхав за Сержем, який мав допомогти імениннику з організацією свята. Хлопці планували забрати напої та торт для свята, в потім переодягнутися та поїхати одразу до ресторану, яким володіє брат Натана. Того самого, у якому ми вже колись були всі разом.

 Ми з мамою та Віктором поїхали забирати Марину з вокзалу, щоб потім вирушити до салону краси. Цей досвід був моїм першим, тому я трохи хвилювалася і водночас не могла дочекатися.