3.

До дверей моєї квартири ми дісталися тільки о четвертій ранку. Якщо відверто, я ніколи не поверталася додому так пізно. Чи так рано. І з такими хлопцями, як Андрій, я ніколи не гуляла ночами. Я чекала, що він буде сміливішим і спробує спокусити мене. Але він навіть не поцілував. З одного боку, це розчарування для мене. А з іншого – полегшення. Адже це мій перший раз. І я ніколи не планувала переспати з першим зустрічним. Але й не думала, що захочу когось, як Андрія. Тому потрібно бути реалісткою, а не танцювати в кришталевих туфельках на прозорих хмаринках. Мій батько вбив у мені всю романтику ще під час зачаття.

— Крихітко з кулаками…

— Так, Хмарочосе?

І знову очі в очі… Може, він планує зробити це на сходовому майданчику, бо все набридло і хочеться гострих відчуттів?

— Добраніч.

— Доброго ранку.

Ні, це не я сказала. А моя мама, що відчинила двері нашої квартири. Звичайно, вона не заснула, чекаючи на мене. Втім, і сама, схоже, повернулася нещодавно. Так як на ній все ще маленька чорна сукня, в якій вона виглядає просто чарівно.

— Юлю? — Запитує Андрій здивовано.

— Привіт, Андрійко.

— Вітаю. Не чекав тебе тут побачити.

Тебе? Вони що на ти? Хоча чого дивуватись, усі тренери у спортклубі незалежно від віку один з одним на ти. А Андрій з'являється вечорами як інструктор у тренажерному залі.

— Я тебе теж.

— Схоже, з моєю мамою ти вже знайомий.

— Схоже...

Після двогодинного глибокого сну приймаю прохолодний душ і готую омлет із овочами на невеликій кухні.

Апетиту, щоправда, немає. І живіт крутить від хвилювання. Чи зустрінемося ми сьогодні з Хмарочосом? І як він поведеться при зустрічі? І як поведу себе я? Моя поведінка часом і для мене непередбачувана.

Мама варить каву.

— Олено, яка ж ти свіженька! А по мені ніби трактор гусеничний прокотив...

— Ти маєш гарний вигляд…

— Вік дає знати про себе. Раніше я теж могла не спати ночами і пурхати безперервно дні ... А зараз ось думаю, як провести пілатес ...

— Та зранку в основному бабусі в будній день.

— От-от, найприскіпливіші клієнти.

Кухню заповнює чудовий аромат кави. Він тільки підвищує градус збудження та передчуття у моїй крові.

Я думала про те, чи ми побачимося з Хмарочосом сьогодні і як, але не очікувала зустріти його перед першою парою під аудиторією, в якій у мене лекція. Стоїть і розмовляє із Сержем. А поруч прямо в'ються одногрупниці. Найактивніша – Флорка.

Побачивши мене, Хмарочос усміхнувся і пішов назустріч. Ого. Всі завмерли здивовано, дивлячись на нас.

— Привіт, Крихітко.

— Привіт, Хмарочосе.

Не знаю, що на мене найшло, але я встаю навшпиньки, Андрій нахиляється до мене і я цілую його в щоку. Звідки в мені ця сміливість чи скоріше бешкетність? Навіщо я вирішила шокувати всіх? І самого Ланового, схоже, найбільше. Він навіть почервонів, наче школяр. Що з ним?

— Тебе ніколи не цілували в щоку? — Запитую тихо і дуже проникливо. Артистка, теж мені!

— Ні, — відповідає, — просто я віддаю перевагу губам…

І дивиться на мій рот. Не можу витримати хвилювання і бажання такої сили, я просто втікаю. Немов від цунамі... Під тріль дзвінка, який сповіщає про початок першої пари, забігаю в аудиторію. Ось психопатка! Що я творю?

— Сьогодні ти подвоїла свою популярність, — каже Серж, сідаючи поруч зі мною за парту.

А я зі стогоном бухаюсь чолом об парту.

Дочекавшись великої перерви, йдемо з Сержем та Валентиною у буфет. Там зустрічаємо компанію із менеджменту. І Андрія у тому числі. Сидить поруч із кучерявою одногрупницею Кірою. А та руку в нього на стегні тримає. Мене це зачіпає і злить. Хоча чого я чекала? Кохання та вірності до скону? Ні, звичайно. Про любовні пригоди Хмарочоса та його друзів складають легенди в університеті. А мені ... Мені точно не повинно бути так боляче. Якщо я вплутуюся в гру з певними правилами, то маю приймати їх. Я ні за що не повторю помилку мами і не дозволю використати себе, а потім просто викинути з життя. Ненавиджу все це! Такий розв'язний спосіб життя та свої почуття до цього хлопця.

Серж, звичайно, йде тиснути руки приятелям, яких не бачив сьогодні. А ми з Валентиною стаємо в чергу. До мене одразу підходить Андрій.

— Крихітко, сідай. Що ти будеш? Я замовлю.

— Ні, дякую, я сама, — все ж таки я дуже зла на нього.

Він просто піднімає мене на руки і сідає за вільний столик. І знову ми опиняємось у центрі уваги. Першим поривом було дати в носа і вирватися. Але я стрималася і грізно подивилася на нього.

— Хмарочосе, я не Крихітка. Тож тягати мене на руках не треба.

— Домовилися. Що замовити тобі?

— Рукколу з креветками та пармезаном, — перед очима все ще рука іншої дівчини на його стегні. А моєї руки там ще не було. І я вже не впевнена, чи варто починати… Але його голос та очі… І реакція мого тіла…

— Давай ввечері. А зараз можу запропонувати тобі просто овочевий салат чи молочний коктейль.

— Салат.

І через п'ять хвилин на столі переді мною весь асортимент овочевих салатів у їдальні: один із капусти, другий з огірків та помідорів, а третій із буряків.

— Дякую.

— Смачного.

Він сідає поряд зі мною. І електричне поле між нашими тілами нейтралізує мою агресію.

— А ти?

— Я вже поїв.

— А в мене апетит зник, — всупереч цьому все ж таки присуваю до себе капусту з кропом.

— Ти дуже примхлива, Крихітко, — вимовляє він зовсім без роздратування.

— Серйозно? А я вважала себе найневибагливішою дівчиною у світі.

Він явно потішається з мене і моїх слів. Я бачу веселощі в його блакитних очах.

— Скоро перерва закінчиться. В мене ще одна пара. А у тебе?

– Теж.

— Я зайду по тебе після?

— Мені ще в бібліотеку потрібно, — це зовсім не обов'язково, але я не хочу, щоб він витрачав час на залицяння, створюючи ілюзію стосунків, до яких не звик. Гратимемо за взаємними правилами.