Розділ 16.

Автор

Дні спливали, серпень невблаганно підходив до кінця і Світлана помалу почала заспокоюватися. Сльози не душили більше, навіть стало якось байдуже. Завтра приїздить Олена, і вони домовились зустрітись у кав'ярні в центрі, тож дівчина одягнула легку літню сукню і вирушила у крамницю за зошитами для навчання. Як би паскудно їй не було від того що відбулось, але життя тривало, і в понеділок їй до університету, а отже потрібно придбати канцелярію. Зателефонувавши Каті, вони домовились зустрітися та піти разом за покупками. День минув швидко і за весь час вона навіть не думала про Петра і про час, проведений з ним.

Петро ж повернувся на роботу і всі ці дні намагався не думати про дівчину. Він хотів викинути її з голови, але щойно закривав очі — бачив її обличчя, бачив як вона прокидається поряд і намагається встати щоб не розбудити його. Але найважчі були ночі — коли робота закінчувалась, офіс ставав порожнім, а додому повертатись не хотілось. Він прожив так майже тиждень, аж поки до нього не завітав Артур. Той увірвався у його кабінет, мов вихор і простягаючи пляшку віскі, впав на стілець навпроти.

— Як поживаєш, друже?

— Нормально, — відповів Петро, розливаючи янтарний напій по склянкам.

— А по тобі не скажеш, що вимотала тебе Свєтка? Он які мішки під очима! А з вигляду то і не скажеш, тихенька така.

— Немає більше Свєти.

— Як немає? Тож така молода, що тромб відірвався? Співчуваю, старий.

— Який нахрін тромб?!

— Ну ти сказав що нема, то я і подумав що померла. А молоді кажуть від цього часто помирають!

— Артур! Я часто запитую себе про те,  як ти бляха дожив до такого поважного віку, будучи таким тупим?

— То ти говори нормально і всі будуть тебе розуміти! А то кажеш спершу що її більше немає, а потім ще обзиваєшся. Що розбіглись?

— Вона мене кинула.

— О-о-о, це вже цікаво. Тебе і дівчина кинула? То це ви після весілля розбіглись, чи нещодавно?

— Вона пішла на весіллі. Тоді, коли ти її бачив востаннє. Я прийшов у номер і знайшов лише записку.

— Ти ж казав що все добре.

— Та я що знав, що не добре?! Вона почула як я з Альбіною говорю і пішла. Ти уяви, просто пішла! Та нормальна дівчина ж вирвала б мені серце!

— Чого ти дивуєшся? Вона надто поважає себе, щоб опускатись до такого. Це ж видно. Вона навіть після того як ти відправив її саму на місце, де вона нікого не знає, спокійно посміхнулась і пішла, щоб не опускатись до з'ясування стосунків з тобою. Я ще тоді здивувався якого хріна ти її саму відправив, вона ж не знає нікого, але твої стосунки, ти і вирішуєш.

— І ти звісно, як хороший друг, мені нічого про це не сказав?

— Петь, тобі 31 і якщо ти до цього часу не зрозумів таких простих істин, то я тобі співчуваю. Що надумав робити?

— Що робити? Я не знаю де вона, не знаю навіть її  прізвища чи номеру телефона. Відпустити і забути, якщо доля — зустрінемось ще.

— Ти мене вражаєш. Якщо зустріну її — я часу витрачати не буду, друже. Ти хоч і мені друг, та такі дівчата на дорозі не валяються.

— Спробуй лише — голову відірву.

Артур лише загадково посміхнувся і вставши, вийшов з кабінету. Він отримав що хотів — дівчина його зацікавила ще на весіллі, а тепер, знаючи що вона вільна — він міг вільно діяти. І на відміну від Петра, Артур добре розумів, що дівчина не стане кидатись йому на шию лише за те, що він звернув на неї увагу.

Петро сидів і дивився у порожнечу, де мить тому був Артур. Що він знайшов у Світлані? Та це ж не його стиль, не його типаж. Артура завжди приваблювали брюнетки, високі і грудасті. А у Світлани волосся було темно-русим, але не чорним, і форми не пишні. Але якщо друг не блефував, то йому варто пожвавлюватися.

— Свєта-Свєта, де ж тебе чорти носять?

Він пригадав їх знайомство. Чорт! Точно! Університет! В понеділок ж починається навчання. Вона вчиться на медсестру! Отже він може приїхати в понеділок і спробувати знайти її. Точно! Понеділок о восьмій відбудеться урочиста лінійка, от він і скористається цією нагодою, щоб знайти її.