Зима. Акваріум, зорі та минуле

Хрещені батьки дівчини були доладними у спілкуванні. Мабуть, у всіх, хто був з ними знайомий, першою асоціацією були сяючі усміхнені обличчя. Коли вона зайшла з бабусею у гостину на день Святого Миколая до цих привітних людей, її огорнув запах пахущих домашніх страв. У коридорі її зустріли в обіймах та ласкавих словах "прошу, заходьте до нас на вечерю". Як подарунок, хрещена вручила їй коробочку з шоколадками та кухлик з сіренькою тваринкою, що бажала всього найкращого. Дівчинка прагнула дізнатись отой секрет вічної посмішки. 

Окрім щасливої посмішки, дівчину зацікавив доволі великий акваріум. Різнобарвні рибинки жили своїм життям і єдине, що їх лякало - втручання людей. Як тільки вона наближала пальчик до скляного кордону, вони швидко розпливались по акваріуму і не підпливали, доки вона його не віддаляла. Лише тоді розбурхана зграя риб почала сповільнювати свій шалений рух і ніби зовсім забула минулу небезпеку. Але дівчина твердо вирішила більше не лякати тварин. Хіба можна так швидко забувати образи і тривоги? Хіба можна недооцінювати почуття, навіть якщо це лише рибина?

До кінця вечора, вона так і не розгадала секрету постійної усмішки хрещених, і це дуже її непокоїло. Питання "чому?" і "навіщо?" так і роїлись у її голові. А й справді, чому саме так? Чому саме радість є першим, що спадає на думку, коли чуєш її ім'я? Яку роль відіграє щастя у нашому житті? Тим часом вже стемніло, і бабуся з жалем у голосі повідомила, що їм час збиратися на маршрутку, яка ось-ось має прибути. Думки дівчинки знову не встигали за темпом святкового життя.

Доїхавши до потрібної зупинки, бабуся й дівчина, тримаючись за руки, вийшли з автобусу, і під світлом ліхтарів побрели вулицями додому. Здавалось, безхмарне небо спочивало на дахах п'ятиповерхівок. Чумацький Шлях блищав розсипаними кольоровими зірками. Ніби сонячні відлиски на воді, супутники та літаки виблискували спалахами білих, зелених і червоних сигнальних вогнів. Мала б дівчинка телескоп, вона б побачила Галактики, що звідси були лише крихітними туманними хмарками. У такі зоряні ночі так легко вірилось у казку. Казка ніби стала набагато ближче за просто папір у руках, вона ніби була поруч, і вказувала, що ось вона, Казка, навіть тут. Тобі лише треба обернутись і подивитися на небо. Для повного занурення не вистачало лише тепла багаття і дзижчання комарів. Насолоджуватися близькістю неба довелося недовго, адже дівчина постійно відволікалась і мала необачність перечепитися за снігову грудку. 

Вдома бабуся випадково згадала про альбоми з старими фотографіями, але дівчина погодилась подивитись лише один, бо підозрювала про нудність даного заняття. Але, насправді, це виявилась доволі приємна пригода минулим. Було цікаво дивитись на відмінності в одязі, інтер'єрі, архітектурі будинків. Хоча більшість фотографій дівчинці здалися надто офіціальними і зовсім нецікавими, вона визнала, що щось таки є захоплююче у перегляданні життя у минулому.

Die A Happy Man - Thomas Rhett