Ліда цілу ніч думала про те що сталося, хоч вже треба було спати бо завтра перше вересня але вона і не збиралась лягати , її голова була забита словами Адама, вони не давали їй спокою.
Зранку дівчина вдягнула білий сарафан як і всі її однокласниці, зав'язала волосся в низький хвіст і вдягнувши свої окуляри побігла на трамвай. Як тільки Ліда прокомпостувала квиток її хтось смикнув за спідницю , це був Адам .
– Не лякайся так !
З усмішкою прошепотів хлопець , ямочки на його обличчі створювали враження наче Адам зійшов з картини .
– Сідай , я зайняв тобі місце .
– Але звідки ти знаєш що я їхатиму саме цим трамваєм , ти що за мною стежиш ?
– Можливо ти не бачила але я живу в тому самому під'їзді що й ти , до речі на тому ж поверсі , ти живеш в 16 квартирі а я в 18 одразу навпроти. І їжджу тим ж автобусом що й ти , все занадто елементарно щоб я мав оправдуватись .
– Добре , вірю .
Усміхаючись сказала Ліда , цілу дорогу вона тримала свою сумку на колінах , час від часу поглядаючи Адаму в очі .
#11561 в Любовні романи
#4253 в Сучасний любовний роман
#1984 в Молодіжна проза
#893 в Підліткова проза
Відредаговано: 08.05.2023