2

Настрій одразу ж скотився до нуля, варто було згадати зведену сестру. Юра теж змінився в обличчі, насупився. І хоч його не порадував раптовий візит Інги, все ж ніяк не прокоментував.

Переодягнувшись після прогулянки в домашній халат, я вирушила на кухню готувати вечерю. Поки я чаклувала над пательнею та каструлею, чоловік зачинився у своєму кабінеті, як зазвичай робить увечері. Приємна музика грала на музичній колонці, відволікаючи від зайвих думок, а апетитний аромат збуджував смакові рецептори. Я вже навіть встигла забути про приїзд Інги, як помітила за вікном світло фар машини, що щойно під'їхала до нашого будинку. Визирнула у вікно — таксі…

Важкий подих вирвався ненавмисно. Все-таки приїхала… Дурно було сподіватися, що станеться диво і сестра не добереться до мого будинку, але все ж. 

Вимкнувши плиту, я рушила в бік передпокою. Поки йшла, відчувала, як серце б'ється тривожним дробом, а в грудях неприємно ниє, як зазвичай зі мною трапляється в моменти переживань. І не дарма ж — Інга-дівчинка хаос, завжди такою була, скільки її пам'ятаю. Не зла, не стерво. Просто вона занадто… яскрава, енергійна, гучна. Цих “занадто” можна продовжувати до нескінченності, але суть не зміниться: Інга — дорівнює гармидер!

На порозі у світлі вуличного ліхтаря стояла Інга. І хоч з нашої останньої зустрічі минуло кілька років, я з першого погляду впізнала сестру. Та й як не впізнати? Вона завжди ексцентрична, привертає до себе погляди, де б не з'являлася. 

— А-а-а… Васю! Як я рада тебе бачити, — і кинулася назустріч із розпростертими обіймами. Я оговтатися не встигла, як опинилася в щільному кільці рук. 

— Ем-м… Привіт, — сухо пробурмотіла я, розтискаючи лещата чужих рук на своїх плечах. — Нічого, що я звалилася до вас як сніг на голову? Хотіла винайняти готель, навіть забронювала його, але уявляєш, яка біда трапилася… у мене в аеропорту вкрали сумочку. А там гаманець, кредитні картки, документи.

Інга торохтіла без угаву — ну як завжди. Я слухала її краєм вуха, але ніяк не виказувала емоцій. Вкрали особисті речі, документи? Щось нічого подібного мені мама не розповідала, а може, насправді нічого не було й Інга щойно вигадала цю історію? Але думки про вигадану розповідь сестри я одразу ж прогнала геть: та хто при здоровому глузді буде таке вигадувати? Інга завжди була занадто довірливою і не надто уважною. Напевно, з кимось забалакалася і навіть не помітила, як потягли сумочку. 

— Кажеш, вкрали гаманець? А як же ти тоді на таксі дісталася? — мій внутрішній скептик все ж насторожився. 

— За готівку, як же інакше? — досить правдоподібно закліпала очима сестра. — Ну не дарма ж кажуть, що не можна класти яйця в один кошик. Я трохи приховала в інше місце. 

— Ясно, — закотивши очі, я кивнула в бік вхідних дверей. 

Відступивши вбік, пропустила сестру вперед. І спіймала себе на думці, що вивчаю її поглядом. Та що там вивчаю, сканую як оргтехніка — просто до міліметра: облягаюче пальто винного кольору, з-під якого виднілися довгі ноги у високих чоботях. Руде, майже вогненне волосся, яке сестра завжди ретельно випрямляла, сяяло у світлі штучного освітлення. І що найцікавіше: жодних слідів втоми, незважаючи на довгу дорогу. Одним словом, ніби зійшла з глянцевої картинки журналів для чоловіків.

Без зайвих церемоній Інга зайшла всередину, миттєво заповнивши собою весь простір. Слідом за нею зайшов таксист і, залишивши дві великі сумки, швидко попрощався. “На одну ніч?” — промайнуло в мене в думках. 

— Ти хоч із ним розрахувалася? — запитала я, щойно таксист пішов. 

— Ні, я йому подарувала низку своїх чарівних усмішок, — і немов на доказ своїх слів Інга широко й кокетливо посміхнулася. Але побачивши мій насуплений погляд, швидко набула серйозного вигляду. — Та годі тобі. Жартую. Вже жартів не розумієш? Звісно, я розрахувалася за поїздку. Що за дурне питання? 

Я промовчала, вважаючи питання риторичним. Ну так… Питання в мене дурне, професія дурна, і заміж я вийшла рано… по-дурному. Та що я тільки не робила по-дурному на думку зведеної сестри! Вона ж у нас просто жінка-вамп, як то кажуть, бачу ціль — не бачу перешкод! 

— Господи, Васько! Та у вас тут пахне борщем і благополуччям. Прямо класика! — і взялася стягувати шкіряні рукавички, оглядаючи передпокій. — А Юра де? 

— У кабінеті працює, — відповіла я, не в силах відірвати погляду від обличчя сестри. Яка ж вона все-таки гарна! Жодного натяку на зморшки, ідеальна шкіра, немов порцелянова. 

— Чудово. Сподіваюся, він не буде проти, якщо я займу у вас гостьову? Мама сказала, у вас тут ціла садиба! 

— Звісно, ні. Ходімо, зараз покажу кімнату, — я взяла одну з сумок сестри, хоча Інга навіть не глянула в їхній бік. 

Піднялася на другий поверх, волочачи за собою сумку. Інга йшла слідом, легко цокаючи підборами по паркету. “От же засранка! Навіть взуття не зняла”, — подумала я про себе, але вголос нічого не промовила, вирішивши подивитися, наскільки зухвала зведена сестра і чи є в цієї людини хоч крапля совісті. 

— Ось твоя кімната. Ванна поруч, рушник там, — я привела Інгу в гостьову, яка якраз навпроти нашої з Юрою спальні. 

— Дякую, Васю. Ти моя рятівниця! — зайшовши в кімнату, вона кинула сумку на ліжко і, побачивши моє німе питання, поспішила продовжити: — ну не можу ж я приїхати без речей. І так, забула запитати, нічого страшного, якщо я залишуся на кілька ночей? Обіцяю, буду поводитися як мишка. Ви з Юрою навіть не відчуєте нову сусідку.

***

Вечеря мала пройти у спокійній та невимушеній атмосфері, але вийшло зовсім навпаки. Я накрила стіл у вітальні на трьох. Юра приєднався до нас трохи згодом і лише після того, як я зазирнула до нього в кабінет. Чоловік мав втомлений вигляд, але з усіх сил намагався удати бадьорість, чого не скажеш про Інгу. Сестра наче щойно зі спа-салону вийшла: відпочивша, сповнена сил та ентузіазму.

— Оце так борщ, Васю! Просто белісімо. На смак він навіть кращий, ніж я очікувала. До речі, а я вважала, що бізнесвумен не готують борщів, — сестра начебто комплімент зробила, але я відчула дивний підступ.