Крихка ілюзія надії

Вітер зі спогадів зібрав дівчину з білих пелюсток, яка дивилась на скульптуру воїна з крапель крові на полі. У неї замість сліз текли вечірні тумани, в його погляді був захід сонця. До них підходить пам’ять у камінні, переплетена осіннім кленом і трояндами, у ній палають нездійсненні світанки спогадів дитинства.

-Ти чекала на мене, не дивлячись на нашу спільну долю. – пам’ять сміється після цих слів, – знав, що воля твоєї смерті – у твоїх мріях, які воскресли в минулому.

-Я любила тебе, коли вкривала своїм цвітом твої рани.

-Ніхто не має влади над краплями крові, що згоряють на сонці, як і над пелюстками в місячну ніч, і трояндами – символом спогадів емоцій.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4857 в Сучасна проза
#5023 в Різне

У тексті є: кров, пам’ять, пелюстки

Відредаговано: 20.05.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись