Глава 8. Запрошення у світ

Наступні кілька днів Аліна жила, ніби у двох реальностях. Удень — звичний ритм: школа, тренування, суворий голос Ірини Павлівни, дзеркала і цифри. Увечері — думки про Артема, його усмішку, його захоплені очі, що бачили в ній більше, ніж просто спортсменку.

Її зошит із записами калорій лежав на столі майже незачеплений. Вона щоразу відкривала його, але рука не підіймалася писати. Навіщо? Якщо я вчора сміялася і це було важливіше за будь-які цифри.

У п’ятницю після тренування він знову чекав її біля арени.

— Привіт, Ластівко, — усміхнувся він.

— Ти що, тепер завжди тут стоятимеш? — запитала вона з удаваним суворим тоном, але губи зрадницьки тремтіли від усмішки.

— Якщо треба — так, — легко відповів він. — Але взагалі я хотів спитати…

Він трохи зам’явся, наче вперше вагався у словах.

— Хочеш у неділю сходити кудись зі мною? Не на байку. Просто — я і ти.

Аліна застигла. В її голові зчинився справжній хаос. «Ходити» з кимось? Для неї не було нічого, окрім арени й школи. Вона ніколи не уявляла себе в кав’ярні чи парку з хлопцем.

— Я… я не знаю… — прошепотіла вона.

Артем нахилився трохи ближче.

— Це не іспит, не змагання. Просто прогулянка. Справжнє життя, знаєш?

Вона підняла очі. У його погляді не було тиску, тільки щирість. І в цю мить їй захотілося спробувати.

— Добре, — сказала вона тихо. — Але тільки недовго.

— Домовились! — його усмішка стала ширшою, і Аліна відчула, як її серце зробило різкий стрибок.

Весь вечір вона ходила по кімнаті, не знаючи, що робити. Який одяг одягти? Про що говорити? А що, якщо він побачить її такою, якою вона є насправді — не «ластівкою на льоду», а просто дівчиною, з усіма її страхами й тріщинами?

Але десь глибоко всередині вона знала: ця зустріч стане для неї кроком у новий світ. Світ, де не тільки лід і цифри, а й люди. І, можливо, любов.