*Пекельна брама*

Ніхто ніколи не говорив що пекельні ворота це дійсно ворота. Це була всього лише образна фраза, насправді ними могло бути що завгодно чи хто завгодно.

• Що ти маєш на увазі? – спантеличено мовив хлопець.
• Чому всі думають, що мовивши якесь там закляття, перед ними відчиняться магічні двері, що ведуть прямісінько до пекла? Що коли це просто звичайнісінький портал? Що, коли не потрібно ніяких складних магічних формул? Що, коли усе настільки просто, що ніхто про це навіть і не думав?

Усе було занадто просто, але я намагалася знайти значно складніші відповіді. Ще тоді, коли ми з Марком були у залі симуляцій, дівчинка сказала розгадку, але я була занадто дурною щоб зрозуміти це.

• Аріель? – хлопцеві було цікаво, що творилося у моїй голові, а я просто не могла повірити, скільки часу втратила даремно. – Що відбувається?
• Ти її знайшов, - мовила я, але хлопець і далі нічого не розумів. – Пекельна брама, ворота, портал називай як хочеш, ти знайшов те що треба. Ти з самого початку підозрював, що зі мною щось не так. Тому тебе так тягнуло до мене.
• Зупинися, - хлопець схопив мене за плечі і поглянув прямо у вічі. Він здогадувався, але схоже не хотів у це вірити. – Те, що ти говориш… цього не може бути… не повинно так бути.
• Чому? – Марк не поспішав із відповіддю.
• Тому що мені доведеться тебе зупинити, - після нетривалої паузи, нарешті мовив він.

Кілька хвилин ми просто дивилися один на одного. З самого початку ми були по різні сторони барикад, але якимось не зрозумілим чином умудрилися закохатися. Від ненависті до кохання, доволі кумедно чи не так?

• Я на це сподіваюся. Якщо я оступлюся, хочу щоб саме ти був тим, хто це зробить,  - я справді мала це на увазі. Зрештою, це було його призначенням. – Смерть однієї людини через мене, уже нестерпна мука. Але якщо на кону весь світ, то загинути маю лише я.
• Ти здуріла, - хлопець зіскочив із дивану, і почав ходити колами. – Як таке взагалі можливе?

Я б і сама не проти, щоб мені це хтось пояснив. Але всім своїм серцем, я розуміла, що це правда. Я та, хто може відкрити пекельну браму, принаймні я ключ, а Марк той хто цю браму може… має закрити. І якщо моя смерть, завадить тому що цю браму взагалі відкриють, то я готова піти на цю жертву.

• Коли я вперше зайшла до зали симуляції, та дівчинка сказала мені що я не мала народитися, що я є смертю і життям водночас, - мовила я, хоч і досі не розуміла значення цих слів.
• Але ти народилася. Думаєш, твої батьки щось зробили? – Марк припинив ходити і знову сів біля мене.

На мене знову накотилося його тепло, але цього разу я не стала відсуватися від нього, хоча всі мої інстинкти кричали зробити саме це.

• Я не знаю, - усе було дуже заплутано. – Лише вони можуть відповісти на це запитання, а я їх ледь не вбила.
•  Припини у всьому звинувачувати лише себе. Не ти одна робиш помилки.

Він був правим, от тільки мої помилки можуть призвести до багатьох смертей.

• Пообіцяй мені, - зрештою мовила я. – Пообіцяй, що зупиниш мене, якщо щось піде не так.
• Я не можу, - у його очах я бачила цю боротьбу. – Ми цього не допустимо.
• Ти не можеш бути впевненим, бо я сама собі не довіряю. Я можу зірватися, часом спокуса надто сильна.

Це була правда. Кілька разів я ледь не втрачала контроль, мої емоції бувають сильнішими аніж моя сила волі.

• Тоді я весь час буду поруч, - раптом сказав він, і я не одразу зрозуміла що він мав на увазі.

А тоді поглянула на його рішучий погляд, він підсунувся ближче, наші коліна знову торкалися, мені стало дуже гаряче від його сили. Я підскочила і відійшла. Те що він пропонував було безглуздям.

• Ні, - рішуче заявила я. – Як би ти мені не подобався, але це дуже погана ідея.
• То я тобі подобаюся? – раптом атмосфера в кімнаті змінилася.
• Я мала на увазі, що я тобі довіряю, - спробувала виправити свою помилку, але Марк із хитрою усмішкою став наближатися до мене.
• Настільки, що дозволяєш себе вбити? – це було колюче зауваження, але все таки саме це я від нього і хотіла.
• Марку, я небезпечна, - у мене закінчувалися аргументи, а він все ближче підступав.

Врешті, спиною я наткнулася на стіну. Марк підійшов дуже близько, його руки опинилися по обидві сторони від моєї голови, мені нікуди було тікати.

• Я впораюся.
• Припини, будь ласка, - я б могла здатися, але якась частина мого мозку ще могла раціонально думати.

Марк лише хитро усміхнувся. Наче в уповільненій зйомці, я дивилася як його обличчя наближається до мого. У нього були дуже красиві очі, довгі вії, пухкі губи. Та Господи, про що я думаю? Але про що ще я можу думати, коли найсексуальніший хлопець, якого я коли не будь зустрічала, намагається мене поцілувати.

Температура в кімнаті різко впала, я цього звісно не відчула, але усі свічки загасли від холоду. Запанувала темрява, я могла бачити лише два вогники в очах Марка.

• Твої очі, - я доторкнулася до обличчя хлопця, він палав. – Вогонь у них спалахнув через мене. Я небезпечна.