*Несподіваний союзник*

Я перерила пів гардеробу, поки вибрала що одягнути.  Мені звісно все одно як я виглядаю, але якщо я прийду в спортивному костюмі на вечірку, то це може викликати підозри.

Зрештою, я зупинила свій вибір на чорних  джинсах, білій майці і чорному плетеному кардигані, на ноги взула чорні ботфорди. Пальто вирішила не брати, в академії доволі тепло і я практично ніколи не мерзну.

Я забула зарядити свій трансформер, тому довелося думати чим добратися до академії. Майї я не знайшла, а чи повернувся Макс  не знала.

• Макс? -  я постукала в двері брата, але мені ніхто не відповів. Тому я вирішила зайти без дозволу.

Брат розвалився на ліжку і спав. Біля нього валявся ноутбук і пусті пачки з-під чіпсів.

• Макс! – я спробувала його розбудити, але хлопець перевернувся на іншу сторону і накрив голову подушкою. – Я знаю, що  ти вже не спиш.
• Чого тобі? – простогнав брат, повертаючись до мене.
• Мені потрібно в академію і ти мене туди відвезеш, - поставила я брата перед фактом.  Макс уже хотів заперечити, але в мене був козир. – Там Крісті з Віктором.
• Дай мені п’ять хвилин, - брат швидко зіскочив із ліжка і пішов до ванни.

В академії було повно людей. Спортзал прикрасили гірляндами, грала гучна музика, усі веселилися.  Викладачів ніде не було видно, Макс сказав, що вони всі в учительській теж розважаються.

Крісті я знайшла відразу, вона стояла біля стіни і когось виглядала.

• Когось загубила? – підкралася я ззаду, від чого подруга смішно підстрибнула.
• Ненормальна. Що він тут робить? – перестала сміятися подруга, побачивши зі мною Макса.
• Він мене привіз. А де твій кавалер? – поцікавилася, не побачивши хлопця біля неї.
• Йому потрібно було відійти на кілька хвилин,- пояснила дівчина.
• Мені теж потрібно відійти, ок. Я тебе потім знайду, - сказала я. – Не повбивайте один одного поки мене не буде.

Крісті хотіла обуритися, але я швидко відійшла від неї. Поглядом я шукала Кайлу, але її ніде не було видно. Ненароком я в когось врізалася.

Схоже, в мене карма весь час врізатися в Марка. Хлопець гнівно свердлив мене поглядом, в принципі як завжди.  В мене не було часу з ним розбиратися, тому я просто його обійшла поки він не почав щось говорити.

Схоже Марку це не сподобалося і він пішов за мною. От тільки я помітила це, коли вже стояла під дверима зали.

• Що ти робиш? – запитав хлопець, а я аж підскочила. Я була впевнена, що крім мене тут більше нікого немає.
• Згинь! – попросила я, але цим ще більше його розгнівала.
• Я запитав, що ти тут робиш?! – Марк схопив мене за руку і сильно стиснув.
• Відпусти! – я спробувала вирвати руку, але хлопець стиснув її ще сильніше. – Мені боляче!
• Що ти тут робиш? – повторив запитання хлопець, але мою руку відпустив.
• Якщо я скажу, ти зникнеш? – з викликом поглянула на нього. Хлопець лише схрестив руки на грудях і так само поглянув на мене. – Ясно. Не заважай тоді.

Я кілька разів посмикала дверну ручку, але двері були зачинені. Весь цей час Марк стояв позаду і гнівно сопів мені у спину. Двері ніяк не хотіли піддаватися, моєї сили було явно замало, щоб їх відчинити. Марка я звісно просити про допомогу не збиралася, довелося скористатися магією.

Я доторкнулася до ручки і зосередилася. Одразу ж я відчула холод, яким повіяло від моєї руки.

• Що ти робиш? – порушив мовчанку Марк. Я забрала руку і показала йому що зробила.

Ручка була покрита кригою. Я знову взялася відкривати двері, але потрібно було більше сили. І тут сталося те, чого ніколи б не повинно було бути.

• Я про це пошкодую, - простогнав хлопець і відсунув мене у сторону, а сам взявся відкривати двері.

Він був значно сильнішим від мене, тому двері йому одразу ж піддалися.

• Я завжди хотів сюди прокрастися, - пояснив хлопець, коли я здивовано на нього подивитися.

У залі було дуже темно, я майже нічого не бачила, тому кілька разів через щось боляче перечепилася. Марк посміявся з цього, а тоді в його руках запалав маленький вогник. Я одразу ж від нього відскочила. Тепер стало ясно чому ми так не любимо один одного. Вогонь і лід – дві протилежності.

• Боїшся вогню? – реготнув Марк, наближаючись до мене.

Я не збиралася терпіти його насмішки, тому перед ним виросли льодяні шипи. Марк одразу ж відійшов.

• Ти мені скажеш чого ми тут? – знову поцікавився хлопець. Якийсь він надто допитливий.
• Я не просила тебе сюди йти, - відповіла я і попрямувала до дверей, за якими сподівалася знайти відповіді.

Як тільки я увійшла до кімнати мене осліпило яскраве світло. Поки мої очі звикли до освітлення, до кімнати зайшов і Марк.

• Перестань за мною ходити, - огризнулася я.
• Хм… цікаве поєднання, - назріваючу сварку перервав мелодійний дитячий голос.