Після великої пожежі, що спустошила ліс, земля лежить чорна, безжиттєва, вкрита товстим шаром попелу. Здається, смерть і тиша воцарилися тут на десятиліття. Але саме в цій, найбільш, здавалося б, мертвій точці, криється найвеличніше диво. У попелі, цьому кінцевому продукті вогненного Перетворення, сплять насінини найстійкіших і найпрекрасніших рослин. Вони чекали цього жару роками, і лише він здатний розтріскати їхню тверду оболонку. А перший дощ, сонце, птах, що заніс це насіння, — це й є ті самі Синхронності, що приходять, коли ти вже не чекаєш.
Але щоб насіння проросло, потрібна Віра. Віра не в те, що «все буде як раніше». А в те, що навіть у повному попелі є життя. Що з самої гіркої втрати, найнищівнішого краху може вирости щось нове — може, не таке пишне, але мудре, глибоке і істинне.
Що робити?
Якщо ти переживаєш період, що відчувається як попелище — після втрати, краху надій, глибокого розчарування, — не копайся в попелі в пошуках старих, обгорілих цінностей. Заспокойся. Озирнись. Шукай не велике дерево, а маленьке, ледве помітне зелене насіння. Що це? Може, це одна-єдина світла думка, що прийшла вранці? Крихітна справа, що все ще має сенс? Щира посмішка дитини? Знайди це Вогняне Насіння. Візьми його з Вірою, як найбільшу дорогоцінність. Посади в своє серце, полий сльозами прийняття. І оберігай. З нього виросте твій новий ліс.