Мед не з'являється в одну мить. Його створення — це союз праці й священного терпіння. Бджоли (твоє старання, маленькі щоденні дії) мають облітати тисячі квіток, зібрати з них нектар (досвід, знання, крихітні радості). Потім цей нектар потрібно скласти у стільники (структурувати, осмислити) й довгий час витримувати в теплі вулика (Цикл дозрівання), поки він не перетвориться під дією ферментів (твоєї внутрішньої, тихої роботи душі) з простого цукру в складний, глибокий, цілющий мед — Золотий Достаток.
У житті це всі довгострокові проекти, що потребують віри: виховання дітей, побудова кар'єри, творча майстерність, духовний шлях. Спочатку — праця, часом монотонна. Потім — період, коли здається, що нічого не відбувається (недозрілий мед кисне й несмачний). І лише якщо ти не кинеш вулик, не розіб'єш його у нетерпінні, якщо будеш трудитися з Любов'ю до самого процесу, а не лише до результату, прийде день, коли ти спробуєш справжню солодкість — смак досягнення, гармонії, глибокого задоволення.
Що робити?
Визнач, який «мед» ти вариш у своєму житті зараз. І запитай себе: я на етапі збору нектару (вчуся, пробую, накопичую)? Чи на етапі дозрівання в стільниках (здається, що застій, але всередині йде таємниче перетворення)? Ціни обидва етапи. Не намагайся прискорити дозрівання вогнем — спалиш усе. Довіряйся часу, продовжуючи робити маленькі, вірні дії з любов'ю в серці. Пам'ятай: найсолодший мед — у того, хто навчився цінувати й працю бджоли, й таємницю тиші у вулику.
Тиша після голосу Матері не була порожньою. Вона була подібна чистій, полірованій поверхні озера на світанку, в очікуванні прийняти і відбити перший промінь. І цей промінь прийшов. Не згори, а з самої глибини прихованого. Це голос Сенсу — Духа. Він не говорить устами, він говорить збігами. Він не будує, він пов'язує. Він не зберігає форму, а її перетворює. Його мелодія — це шепіт між рядками реальності, танець смислів у хаосі подій і тихий, невгасимий вогонь віри. Прислухайся. Його партія починається.