Усе, що є — зірки, люди, твої думки, події в твоєму житті — це не окремі намистини, розсипані по оксамиту ночі. Це нитки. Безкінечно довгі, переплетені, сплетені в єдине, неймовірно складне й гарне полотно — Тканина Світу. Безумовна Любов — це не голка, а світло, в якому ти бачиш це переплетіння, розумієш його красу й відчуваєш свій нерозривний зв'язок із цілим. Цикли — це ритм, з яким рухається човник, створюючи візерунок.
Коли ти з гніву, образу чи страху рвеш одну нитку (розриваєш стосунки, нищиш справу, зрікаєшся частини себе), ти не просто звільняєшся. Ти створюєш діру в полотні, і візерунок навколо неї починає розповзатися, втрачати сенс. Страждає не лише твій шматочок тканини — напруга йде по всій сітці. Але та сама Любов, якщо вона достатньо сильна, може навчити тебе не рвати, а акуратно розплутувати вузли або вплітати нові нитки, зміцнюючи візерунок.
Що робити?
Зіткнувшись із бажанням різко щось обірвати — піти, відмовитися, зруйнувати — зупинись. Уяви цю ситуацію як вузол на прекрасній тканині. Поглянь на нього при світлі Любові (запитай: «Що тут можна зрозуміти? Пробачити? Прийняти?»). Іноді достатньо просто побачити зв'язок, щоб вузол послабшав. Дій як реставратор, а не як руйнівник. Пам'ятай, твоє життя — не окрема лаптана подушка, а частина великого гобелену. І від твого бережного ставлення до своїх ниток залежить міцність і краса всього цілого.