7

8 березня 2022 року, десь в межах Київської області

Зелений жигулі у похмурості березневого ранку викликав у Яни приступ паніки. Нова подруга Ілона, з якою вони разом стояли на кухні і готували їжу для потреб військових та цивільних, роздобула у свого сусіда це чудернацьке диво автопрому, благаючи Яну сісти за кермо, аби виїхати по сестру і племінника. Звісно, що вона погодилася допомогти, однак не сподівалася кермувати цим зеленим чудовиськом. Батько навчив її водити, потім пройшла автошколу, але за кермом жигулі ніколи не сиділа.

- Я на такому не їздила, - кивнула на авто, глипаючи на Ілону.

Вони були майже ровесницями, напевно, саме тому швидко знайшли спільну мову.

- Ну, то поїдеш, - дівчина пересмикнула плечима під теплою чорною курткою і передала Яні ключі. Чорнильна пляма верхнього одягу різко контрастувала з яскравими пасмами фіолетового волосся, яке стирчало з-під червоної шапки. Вища від Яни майже на голову, доволі дебела та кремезна, Ілона мала напрочуд хихотливу вдачу. Клунок позитиву і невичерпної енергії, якою самовіддано ділилася з іншими, вона витягла Яну з прірви відчаю, коли заповітний дзвінок від чоловіка, який зізнавався їй в кохані так і не пролунав. – Сідай, а то Семен Глібович передумає. Чим ми поїдемо?

Яна узяла ключі, поглянула на них і сіла. Задкувати вже не виходило, пообіцяла, то мусила дотримати даного слова. Крім того, коли руки були зайняті, мозок не пухнув від невизначеності.

Тринадцятий день страху. Він притупився, однак досі жеврів під грудьми, трансформувався у нові навички. Хвилюватися за всіх, перейматися власною долею, якщо невідомо, чи наступить ранок, здавалося зайвою метушнею, оскільки вплинути на хід подій Яна була неспроможною, а от бути корисною цілком. Тому, коли брат намилився відвезти їх з Лією в Хмельницький до батьків, то, мабуть, чудернацькі вибрики всесвіту вирішили інакше, тому що Артемова «шкода» зламалася, проїхавши не більше двох кілометрів. Зі злості ледве не розніс зрадливу колежанку, бо вони мусили повертатися додому пішки під канонаду жаху. Яна та Лія, як дві мухи-прилипучки, трималися його за руки, бо страх плутався під ногами, а він випромінював впевненість і тепло.

Подальша доля «шкоди» залишилася невідомою. По неї ніхто не повернувся, адже більше ніхто нікуди не поїхав. Артем пробував всадовити своїх дівчат в червоненький «жук» Лії, але та вчинила справжнісінький скандал, бо вибратися з міста здавалося нереальним завданням, з огляду на те, що вони побачили на автошляхах. Крім того, невідомо, де безпечніше – в місті чи поза ним.

Яна вперше бачила, щоб брат так кричав, ще й на свою Лію, над якою трусився, наче над тендітним створінням не з цього світу. Подружжя сильно посварилося, розбіглися по різних кутках, а через годину обіймалися на кухні – Лія плакала, Артем цілував. Його телефон розривався від дзвінків, але на жоден не відповів. Попросив сестру поговорити з батьками і повідомити, що вони не приїдуть. Вона виконала прохання, тактовно закрилася у вітальні, аби не заважати прощальним ніжностям. Брат не затримається біля них, а кричав з відчаю, бо не зумів вберегти. Опісля, в обідню пору, він закликав сестру до кухні і дав останні настанови.

- Під час тривоги спускайтеся в метро. Там безпечніше, ніж в підвалі будинку. Запасіться продуктами. Тримайте телефони завжди зарядженими і павербанки також. Не дзвоніть, я дзвонитиму сам. Зніміть готівку, нехай буде більше на всякий випадок… І прошу вас, тільки не влізьте кудись.

Вони тоді покивали для годиться, поплакали, обіймалися купкою, а до вечора хлипали кожна у своїй кімнаті, здригаючись від найменших звуків, тому що лишилися самотою. Артем також пішов. Його ніхто не спиняв. Навіть мама. Похлипала в слухавку і благословила. Впливати на рішення вже дорослого та самодостатнього сина – невиправдана дурість, він однаково зробить по-своєму. Так з дитинства повелося, врешті, вона сама навчала дітей самостійності та дисципліні. Тепер пожинала плоди.

Лія відпустила чоловіка із кам’яною стриманістю. Яна позаздрила її витримці. В неї так не вийшло. Вона накричала на Володю. В принципі, було за що. Стільки часу мовчати. Вона ні на секунду не засумнівалася у щирості його зізнання, її рвало від усвідомлення, що все могло скластися інакше. Мальта ніколи б не відбулася, хоча Яна не шкодувала за здобутим досвідом та враженнями. Це був прекрасний період в її житті, який більше ніколи не повториться, тому що туди повертатися не збиралася.

Багато колег з офісу дзвонили їй, співчували, хвилювалися, пропонували допомогу, а Філіпе – бойфренд, ледь-ледь не організував спецоперацію з визволення коханої з лещат війни. Одначе, коханою Яна стала для іншого. Лишень Філіпе про це ще не сказала. Вважала, що час та відстань зроблять усе за неї. Не прогадала. Дзвінки ставали рідшими, розмови коротшими. Вона повідомила власників компанії, що не повернеться, але змогла вибити для себе право працювати віддалено, як робила до відльоту на Мальту. А через деякий час на карту прийшов приємний бонус від тих самих власників у вигляді кругленької суми: таким чином висловили своїй співробітниці підтримку.

Гроші прибули дуже вчасно. Лії була потрібна амуніція. Закінчивши два курси медінституту, вона, як тільки Артем вийшов за поріг, подалася у військові медики, причім таємно від усіх. Тендітне створіння не з цього світу виявилося термінатором в мініатюрі.

- Я не можу сидіти тут, - дратівливо махала руками Лія, окреслюючи квартиру, яка перетворилася на кокон їхнього животіння. – Він там… А я…