3

Стосунки з жінками давалися Володі складно. З дитинства так повелося. Він задирав дівчаткам спідниці в школі, смикав за косички, а коли у котроїсь виростали груди й вона напинала бюстгальтер, вмить починав лупати застібкою об дівочі спини. Вони кричали, обурювалися, жалілися вчителям, потім його маму викликали до школи, але Володя далі своє робив. Із більшим запалом.

У випускному класі перепсував половину своїх однокласниць. Дівчата віддавалися радо, бо мама записала його в районний гурток бойового гопака, аби син мав куди вихлюпувати енергію, а чарівні паняночки вбачали в тому особливий романтичний флер. Крім того, фізично він давно переплюнув усіх однокласників. Високий та статечний, із гарно розвиненою системою м’язів, на ньому навіть молоді вчительки затримували погляд.

А от тренер трапився суворий. У Володі розгледів потенціал, а за тим волочив на усі змагання та показові виступи, потім записав до свого друга на курси рукопашного бою і дуже жалкував, що їхній маленький район на теренах Житомирщини не може надати повноту можливостей отаким самородкам, як Володя. Матір не мала вільних коштів, щоб вкладатися у спортивну кар’єру сина, тягнула самотою двох дітей, бо таточко не витримав тяжкості сімейного життя. Діти – не трава, самі не виростуть, дружина – не пахуча мальва, якщо ту квітку не плекати.

Напевно, Яна стала першою жінкою, від якої його трошки штормило. Він, як завжди, повівся на зовнішні дані, а точніше прикипів до грудей. Коли вона вийшла з маршрутки і озиралася довкола, бо саме Володя мав забрати дівчину з автовокзалу, його очі хтиво мружилися на дві опуклості обтягнуті чорною майкою на тонких бретелях. Володя любив очима. Врешті, як і кожен нормальний чоловік. Душу шукав  потім, і все там же, у вирізі чорної майки. Проте, Яна виставила чіткі кордони, була сестрою найкращого друга, дивитися в її бік зась, скривдити – рівноцінно кастрації. В Артема були непорушні принципи, за якими родина – то святе, а ображати маленьких дівчаток може тільки  потвора або імпотент.

Володя не збирався ображати Яну, сумирно возив її та батьків на огляди лікарів, допомагав із закупами, показував місто, підставляв плече другові, поки той шукав кращий заробіток, щоб потягнути дороговартісне лікування батька, та все одно тужливо поглядав на дівчину. Гарна. Такі чомусь не затримувалися біля нього. Хоча, мусив визнати, що серйозних намірів щодо жодної не мав. Молодість дана для експериментів, нових вражень, емоцій, набуття досвіду, обмежувати себе однією жінкою, здавалося йому дурощами. Тільки невпевнені в собі молодики шукали стабільності у двадцять п’ять, інші прагнули нагулятися вдосталь, випробувати все, і навіть більше, щоб у сорок не жалкувати за втраченими можливостями.

Чому з Яною сталося інакше, і у свої майже тридцять, його вклинило – відповіді так і не знайшов. Доста погляду глибоких карих очей, з яких сипалася впертість та самовпевненість, як Володя починав забувати про зовнішні дані та шукав душу. Він жодного разу не зводив її на побачення, не купив квіточки чи цукерки, не пригостив кавою або тістечком, але й погляду не відводив. Незвідані почуття нуртували в грудях непоступливого й непостійного Оселедця, коли вдавалося зловити погляд дівчини, скупу посмішку, невинний дотик, який означав не більше, аніж дружній жест. Чоловіка в ньому Яна не бачила, принаймні, йому так здавалося до тієї ночі. За два місяця знайомства вона жодним чином не виказала зацікавленості в особі Володі, їхні взаємини обмежувалися суто побутовими питаннями, як от – коли по батька приїхати, куди завести, в яку крамницю краще по продукти, де знаходиться обмінник, за яким розкладом ходять маршрутки, і не більше. Правда, на День Незалежності вона подзвонила і запитала зовсім інше.

- Ти вдома?

- Так.

- Я на Хрещатику, можеш мене забрати?

- Можу, - розгублено протягнув у слухавку. – Куди тобі треба?

- До тебе.

- Навіщо? – спантеличено випалив із себе.

- А ти гостей не приймаєш?

- Прий… - і осікся. – Яно, що за кіно?

- А ти приїдь і забери. Разом подивимося.

Згадка про той вечір досі не давала йому спокійно спати ночами. Хоча романтичності у Володі було не більше, ніж солі в прісній воді, однак він уже встиг намалювати картинку ідеалістичного майбутнього з цією дівчиною, а вона поїхала геть. Підбите самолюбство не дозволяло переступити через себе і шукати нової зустрічі. Володя вирішив, що знайде нову спідницю. Вродливішу і кращу. Та кожного разу, з наступною новою претенденткою на його руку, і Боже збав на серце, його сильніше тягнуло до тієї, що вийшла в ніч. Кращої не знайшов. А від тривоги, що тоді не завбачливо відпустив її саму, заледве не вискубав оселедця на дурній макітрі. Він з гарячки зголив його, потім знову ростив. Довелося носити кепку, аби приховати дурнуватий порив та не пояснювати кожному поперечному, що за ґедзь його вкусив.

І його аж рвало на шмаття, що якесь недолуге створіння із сережкою у вусі мало нахабність простягнути руки до тієї, яка викликала болючий щем у грудях Володі.

Він бачив, як той офіціант випікав хтивим поглядом виріз на сукні Яни, і злився, бо одежина могла б бути скромнішою. Можливо, тоді й проблем виникло б менше. Вириваючи ніч з багнет втаємничості, Володя не зважав на холодні пазурі, які чіплялися за оголений торс – сорочку не застібнув. Не до неї зараз.

Найперше сукня Яни. Її потрібно зашити, для цього йшов у напрямку готелю, що знаходився на території закладу. У покоївок мали бути нитки та голки, а як вправлятися з ними Володя знав. Не один раз підстраховував маму, коли та не встигала виконати замовлення. За ніч вони могли пошити сукню і не напартачити.