Розділ 27.

Розділ 27.

Алім з Ксю у кошику та Кариною вийшли на вулицю. Анатолій щасливий, наче кіт у березні, йшов поряд. Алім усміхалася і нічого не коментувала, а Ксю уважно прислухалася до розмови.

– Я вже придбав квитки на завтра та уважно вивчив карту зоопарку. Там є дві пари імператорських пінгвінів, павичі, фламінго, папуги, колібрі... – жваво перераховував Анатолій, бажаючи догодити Карині. От тільки ще пташиним звідником він не був! Але якщо все вийде, то особисте життя налагодить.

– Ні, колібрі нам не підходять, не та категорія. Нам треба якийсь поважний та гарний птах. Ми Ксю у хороші крила маємо віддати, – розмірковувала Карина.

– Ко-ко! – погодилася Ксю.

Усю дорогу Анатолій розповідав жарти. Дівчата вирішили пройтися і не викликати таксі. Вечір був теплим, а в хорошій компанії, з гарними жартами, ще й приємний. Якось вийшло, що Анатолію весь час вдавалося зірвати для Карини якусь квітку, тому Карина прийшла додому з оберемком квітів. Дівчина не припиняла усміхатися. Здається, що план Алім почав втілюватися.

– Щось приготувати? – запитала Алім, коли вони нарешті дісталися квартири.

– Ні, дякую. Я зовсім не голодна. Мене сьогодні Анатолій такими смаколиками годував, що я вже боюся ставати на ваги, – відповіла Карина. – Допоможи, будь ласка, з квітами.

– Добре. Зараз принесу вазу, – мовила Алім та пішла до своєї кімнати. Вона не знала, де стоїть ваза у її кімнаті, на видному місці її не було, тому вона начаклувала вазу, з якою пішла до Карини.

– О, яка гарна ваза! Виявилося, що в моїй кімнаті була й твоя. А ти цю де взяла? – запитала Карина, розподіляючи квіти у вази.

– Та придбала, якраз знижка була, – придумала Алім. От знову незручна ситуація!

– То тобі ж ніхто квіти споконвіку не дарував, – мовила Карина.

– А то я на перспективу, – відповіла Алім перше, що прийшло в голову.

– Ти ж казала, що у тебе алергія на квіти, – мовила Карина та подивилася, що з подругою щось не так. Раніше Міла постійно чхала та червоніла, як тільки у квартирі з’являлася хоч одна квітка, тому й ваза була не у її кімнаті, а в кімнаті Карини.

– То я переросла ту алергію, – відповіла Алім, а Ксю прикрила крилом обличчя.

– За рік? – здивувалася Карина.

– Ко? – не витримала й Ксю та уважно прислухалася, як буде викручуватися Алім.

– Так, за рік. Я просто пішла до іншого лікаря, він призначив мені таблетки, які я приймала, от і немає в мене більше алергії, – придумала версію Алім.

– Добре, що лікар був тямущий, бо як згадаю ті твої сльози та соплі від квітів, аж шкода тебе.

– Так, гарні лікарі та таблетки творять дива, – видихнула Алім. Їй здалося, що Карина повірила.

– Ось тримай. Хай і у твоїй кімнаті буде гарно, – мовила Карина та дала один букет квітів у вазі Алім.

 Карина поставила один букет у кухні, а найбільший забрала до своєї кімнати.

– На добраніч! Завтра можемо спати до дев’ятої, бо далі в нас за планом манікюр, – мовила Карина та усміхнулася на усі зуби, бо на її телефоні висвітилося сповіщення від Анатолія.

– Добре. На добраніч! – відповіла Алім та разом з букетом та Ксю пішла до своєї кімнати.

– І тобі добраніч. Я така сонна, що очі самі злипаються, – мовила, позіхаючи Ксю.

– Ти чого? Ми ж з тобою мали розібратися з телефоном, – дорікнула курці Алім. – Чи ти не дізналася, як тим телефоном користуватися?

– Не перекладай з хворої голови на здорову. Я, на відміну від декого, тримаю своє слово. Я все дізналася про телефони, – відповіла курка, а сон, наче рукою зняло.

– А чого це «на відміну від декого»? Що я обіцяла та не виконала? Манікюр тобі завтра зроблять, сьогодні Анатолій тебе цілий день смаколиками підгодовував, думаєш, що я не бачила? У біг боса тобі зарплатню вибивав хто? – докоряла відьма Ксю.

– Ой, про біг боса можеш мені тут не надто співати, я добре бачила, як він на тебе дивився, і як ти заводилася з напівоберту. Іскри між вами тільки сліпий не побачив.

– То хай піде до електрика, якщо його від мене кортить, – буркнула Алім.

– Давай свій телефон, буду вчити тебе, як і що, бо будеш далі некомпетентна.

Алім хотіла чимось вколоти Ксю, але передумала, бо знала, що якщо Ксю розійдеться, то її й до ранку не зупинити.

– Спочатку потрібно натиснути на ось цю кнопку збоку, а далі провести по екрану. Не потрібно ставити пароль, бо ти можеш забути, а потім будеш згадувати ще два дні, – діловито мовила Ксю.

– Взагалі-то я маю гарну пам’ять, то в тебе пам’ять – куряча.

– Ой, не треба мене булити. Що треба, я добре пам’ятаю, – показала язика Ксю. – Слухай, це ж не мені треба. І не перебивай.

– Добре.

– Ось тут зберігаються усі номери телефонів. Аби комусь зателефонувати, необхідно обрати номер та натиснути на цю кнопку. Після того, як ти поговориш з абонентом, необхідно натиснути ось цю червону кнопку, – пояснювала Ксю.