Розділ 4.

Розділ 4.

– Пацієнтко, немає тут ніяких курок і бути не може! – грізно мовила медсестра. – Дайте можливість провести лікарю огляд. Хай виписує вас з лікарні на усі чотири сторони.

– От чому ви така зла? – запитала Алім у медсестри.

– То не я зла, то життя таке, – мовила медсестра.

Алім сіла на ліжко та відповідала на усі запитання лікаря. Усе, що стосувалося її фізичного стану – було чудово, а ось з інформацією про себе була плутанина. Алім не знала ні свого віку, ні прізвища, ні подробиць з життя. Лікар зробив висновок про часткову втрату пам’яті, але виписав пацієнтку додому, бо Алім-Міла не хотіла сидіти у чотирьох стінах.

Медсестра відправила подругу за одягом для Міли та трохи затрималася у палаті, записуючи ліки, які дівчина мала б приймати певний час.

– Ось рецепт, можна придбати у будь-якій аптеці. Ось ці ліки приймайте двічі на добу: вранці та ввечері, – через зуби буркнула медсестра.

– Анно, Анно, – похитала головою Алім. – Не потрібен вам цей лікар. Не покине він свою дружину, бо ще той підкаблучник. А от до санітара Стефана придивіться уважніше. От, хто кохає вас по-справжньому, тільки ви у його серці та думках. Не дивіться, що не займає високу посаду. Не в посаді справа, – тихо мовила Алім.

Медсестра аж рота відкрила. Жодного разу лікар не назвав її імені перед пацієнткою. Навіть якби вона десь почула її ім’я, то звідки вона могла знати про санітара?

– А звідки ви знаєте? – здивовано запитала медсестра.

– Ну, ви ж казали, що я відьма,– усміхнулася Алім. – Вважайте, що вгадали, чи побачили споріднену душу. Усі жінки відьми, чи вам не знати?

Медсестра нічого не відповіла, але задумалася.

Через деякий час до палати увійшла дівчина, яка принесла одяг для Алім.

– Ось, твої улюблені «щасливі» джинси, – мовила дівчина та дала пакет з одягом.

Алім швидко одягнулася у вбиральні, але кілька хвилин милувалася своїм відображенням у дзеркалі.

– Що ж, Карино, я добре пам’ятаю, що відбулося того вечора, але якоюсь мірою я тобі вдячна, – мовила Алім, а дівчина побіліла. – Я тепер ще більше ціную життя. Ходімо, подруго, на нас чекають справи!

– Мілочко, пробач, пробач мені, люба! Я ж не думала, що таке станеться! – кинулася на шию подрузі Карина.

– Добре, але не потрібно повторювати подібний досвід, – відповіла Алім.

– Я не буду! Богом присягаюся! – вигукнула Карина.

– Не треба, – поморщилася Алім. – Але я дещо в тебе попрошу, аби більше не згадувати той прикрий випадок. Я розумію, що то було на емоціях і ти нічого поганого не хотіла, – мовила Алім.

– Усе-усе, що скажеш!

– Добре, тоді хочу тобі повідомити, що у мене таки є курка і вона буде жити зі мною!

– Міло! От здалася тобі та курка. А може хом’яка, чи котика? – намагалася торгуватися Карина.

– Ні! Ні! Ні! Ніяких котів та хом’яків! У мене алергія на хутро!

– Та вона ж буде скрізь гадити. Вона ж не буде у лоток ходити, або в клітці сидіти, – не здавалася Карина.

– Це ти скрізь гадиш, а Ксю не така! Вона нащадок королівських курей, має титул баронеси, а її повне ім’я – Ксюнеса Гламурна, – гордістю розповідала Алім.

– Курка-баронеса? Ти смієшся?! – пхикнула Карина.

– От у Ксю завжди ідеальний манікюр, не те, що твій погризений, ідеально укладене пір’я та стрункі ніжки без целюліту.

– Курячі ніжки без целюліту... – сміючись, повторила Карина. – Добре, показуй вже ту неземну красу. Де вона?

– Та під ліжко, зараза, заповзла і не вилазить! – обурилася Алім та знову заглянула під ліжко.

– Ого, а хіба можна так про баронесу казати? – пирснула сміхом Карина.

– Я тобі більше скажу: якщо ця особа королівської курячої крові не вилізе з–під ліжка, то я візьму у медсестри швабру і проведу церемонію її посвяти в імператриці! – навмисно гучно мовила Алім.

– Ко-ко-ко... – ображено подала голос баронеса Ксю, але таки вийшла з-під ліжка.

– Нічого собі! – плеснула у долоні Карина, бо точно не очікувала, що слова подруги про курячий манікюр та ніжки без целюліту, не просто гра слів.

З-під ліжка вийшла не просто курка, а гламурна ціпонька...