Розділ 2.

Розділ 2.

Алім відчула під руками приємні та пружні сфери, які вона у своєму тілі загубила вже двісті років тому.

– Ого! Нічого собі! – здивувалася відьма, радіючи своїм новим принадам. – Та що ж воно так гуде?!

Відьма відвела погляд на лампочки поряд, які миготіли та апарат, який видавав неприємний звук.

Алім вже хотіла кинути на той апарат подушкою, як до палати влетіли люди в білих халатах.

Тільки зараз відьма зрозуміла, що вона перебуває у лікарні. Білі стіни, стерильність і неприємний запах ліків.

– Пацієнтка отямилася!

– Нарешті!

– Я зараз зателефоную її близьким, хай радіють, – мовила пухкенька жінка у білому халаті та вивернула оту штуку, яка неприємно гуділа.

– Як ви почуваєтеся? – запитав чоловік зі стетоскопом, поправляючи окуляри.

– Я? – запитала Алім, не вірячи, що звертаються саме до неї.

– А до кого ж ще? – роздратовано запитав лікар, намагаючись провести огляд пацієнтки. – Що болить?

– У мене? – знову запитала відьма та висмикнула з рук чоловіка свою долоню, яку взяв чоловік, щоб намацати пульс.

– Запишіть, що пацієнтка дещо дезорієнтована, – попросив чоловік.

– Хто це тут дезорієнтований?! – обурилася Алім та підхопилася на ноги так різко, що лікар аж підскочив.

– Яка ж краса! Вони ідеальні. Рівненькі, стрункі... – увагу Алім привернули її ноги, які були під ковдрою, а зараз вона їх побачила.

– Ем... Вас дивують ваші ж ноги? – здивувався чоловік.

– А вас не дивують? Погляньте, яка ж краса! – з гордістю вигукнула Алім та почала стрибати по палаті.

– Принесіть заспокійливе, – тихо мовив лікар до медсестри і та кивнула. – Бачите, пацієнтці погано.

– Та мені чудово! – витанцьовувала Алім, милуючись своїми ніжками, пружною дупкою.

– Це добре, але присядьте, будь ласка. Ви тільки отямилися, вам не можна одразу перевантажувати організм, – попросив лікар і Алім неохоче його послухала та сіла поряд на ліжко, не припиняючи милуватися своїм тілом.

– А можна вас попросити принести мені дзеркало? – мовила Алім та закліпала своїми оченятами звабливо. Скільки б років не було жінці, а пускати бісики можна у будь-якому віці.

– Дайте відповіді на мої запитання. А дзеркало є у вбиральні, – відповів чоловік.

– У вбиральні? Точно! – вигукнула відьма та зірвалася з місця.

За хвилину відьмочка стояла біля дзеркала та не могла повірити своїм очам.

– Ущипніть мене хтось... – мовила Алім. – Ау! – крикнула відьма, коли лікар таки ущипнув її. – Що це ви робите?!

– Ну, ви ж самі просили, – відповів лікар.

– Живодер! Це ж синяк буде! – обурилася Алім та потерла плече.

– Так, припиніть! Дайте відповіді на запитання. На мене ще пацієнти чекають,– мовив чоловік, спостерігаючи, як білявка розглядає себе в дзеркалі.

Алім не припиняла дивуватися. До комплекту двох ніжних ручок, довгих ніжок та пишного бюсту ще йшла пружна дупця, струнка талія та миле личко.

Величезні блакитні очі, пухкі губи, рівні білі зуби, рум'яні щічки – красуня! От тільки цей білий колір волосся... Не рудий... Але новий імідж та нове тіло дуже подобалися Алім. Користуючись нагодою та наявністю дзеркала, відьмочка вирішила поглянути на себе. Вона вже й про лікаря забула, бо і він принишк, спостерігаючи за красунею. Алім почала повільно підіймати білу лікарняну сорочку, крутячи дупкою, але неочікувано до палати увійшла медсестра із заспокійливим у шприці.

– Я... – не встигла нічого більше вимовити медсестра, бо побачила на власні очі картину, де дівчина спокусливо підіймала сорочку, а в лікаря запітніли окуляри та він пожирав дівчину очима. У медсестри на лікаря були свої види і тепер на очах у Алім розгорталася драма.

– Ах ти ж кобелина! – закричала медсестра та вколола заспокійливе лікарю.

– Так йому й треба! – мовила Алім із жіночої солідарності. Хто знає, що у тої медсестри на умі? Таку красу не можна псувати, краще підіграти їй.

Чоловік сповз по стінці під дією заспокійливого.

– Ой, і що робитимемо? Може на ліжко його? – запитала Алім.

– А тобі аби когось в ліжко затягнути! – загрозливо гаркнула медсестра. – Не король, на кушетці полежить.

Жінка закинула його собі на плечі, тягнучи його за руки.

– Відчини двері! – наказала медсестра з поглядом лютого демона.

Алім відчинила двері перед жінкою та тихо сказала:

– Напевно, вам важко. Можливо, варто когось покликати?

– Не треба! Своя ноша не важка! – мовила жінка та потягнула чоловіка з цієї палати якнайдалі від спокусливої пацієнтки.

– Ха, звісно, що лікар ледь щелепу не загубив, – говорила до себе відьмочка, видивляючись у дзеркало. – Така краса! Ото ж пощастило!