4

Той хто мене покликав виявився нашим вчителем. Давши запотиличника болотному принцу за те шо той його не послухав коли дурень тягнув мене, він відправив нас обох на урок. Цього разу Саша вже пішов в клас спокійно, занадто різко змінився його настрій і навіть про улюблений браслет він ніби просто забув. Під зацікавленими поглядами однокласників ми всілися на свої місця. Я відчула що на мене дивиться Назар, в його очах читалося співчуття і вина. Я на нього не образилася бо коли бовдур тягнув мене розбиратися його ще не було в класі.Саша всеще занурений у себе дивився кудись на свої руки і на Назара теж ніяк не відреагував. Я ж думати про те що сталося не дуже хотіла бо ця вся ситуація нагадувала мені якийсь Стокгольмський синдром. Позаочі вирішила просто віддалитися і впасти в максимальний ігнор. Мене злила навіть сама думка про те що я як дурепа якась зиркала в його очиська із НЕ ненавистю. Залишилося тільки віддати той браслет прямо в зуби тому ненормальному. Коли я подумала про це урок уже закінчився, а з ним і транс одного болотяного. В цей же раз він засичав до Назара і вони двоє почали виходити з класу. Я вже підірвалася щоб допомагати другові та той лише похитав головою щоб я лишалася. Ті декілька хвилин що їх не було здалися для мене якимсь пеклом адже через мене той бевзь міг нашкодити Назару. Заспокоювало мене лише те, що ,,говорити'' вони пішли тільки двоє, болотяні друзяки були в класі. 

Нарешті в клас прийшов Назар. Я одразу підхопилася до нього:

-Я чуть дуба не дала! Де тебе носило, і що той ненормальний тобі зробив?-видала

-Та чого ти в нерви впала, все  зі мною добре, ми трохи поговорили, я сказав де викинув браслет і він відчепився

-Викинув? Я ж казала що не треба цього робити, ти хочеш щоб він тебе побив? -кажу- все я більше в це не граю

-Я просто хотів за тебе помститися от і все-Назар почервонів-гаразд більше не чудимо

За Назаром об'явився і Саша. Браслет уже був на його руці. Саша всеодно був похмурий, мій настрій теж бажав кращого. Урок минув у дуже напруженій атмосфері. Саша і Назар свердлили одне одного поглядами. Я нарешті видихнула з полегшенням коли урок закінчився. Дорогою додому я намагалася вивідати у Назара подробиці їхньої з дурнем розмови але той чомусь просто відмахнувся і перевів діалог на мй синяк на руці:

-Це він зробив?-я кивнула- Треба було його таки тріснути в ніс, давай сніг прикладу- і він взявся виконувати сказане, через це я зашипіла. Назар вже давно  мій найблищий друг і я дуже ним дорожу саме за його теплоту до мене. Ми ще трохи поговорили і розійшлися. Коли я підходила до свого будинку то помітила за сусідньою хвірткою біляву потилицю, везе ж на зустрічі з деким, як би мені хотілося більше з ним не перетинатися...