3

Доївши булочки ми з Назаром взялися продумувати план. Пропозицій було багато, від вже згаданого розцарапаного обличчя до розфарбованого ідеально білого худі Саші. Всі вони мені не сподобалися бо здавалися занадто милосердними, а мені ж хотілося щоб той індик думати забув про мій хвіст. В один момент я просяяла, улюблений браслет Саші! Хоча улюблений це ще дуже м'яко сказано. Він з ним носиться як з писаною торбою. Знімає дуже рідко, лише коли йде дурачитися, і дуже бережно до нього ставиться. Коли одного разу Давид, наш однокласник, забрав його під час жартівливої сутички монолог Саші із близкавками з очей всі запам'ятали надовго. Після цього його браслет не брали в руки навіть найзавзятіші жартівники. Можливо така втрата все ж подіє на того дурня як каталізатор до ігнору. Всі свої думки я виклала Назару

-Оце ти смілива- хмикнув-той браслет для нього як червона тканина для бика, може все ж щось інше вчудиш

-Нічого інше його так не зачепить, може після цього хоч трохи залишить мене в спокої. То ти злякався?-парирую

-Зовсім ні- його губи вигнулися у зловісний вигляд- ніколи не пропущу його пику коли залишиться без браслета

Придуманий на ходу план був максимально простий: ми з Назаром чекаємо чергових розборок викрадаємо браслет і ховаємо у таєне місце ненадовго, згодом браслет повернеться до свого господаря. Назар хотів просто викинути того браслета геть, але я заперечила. Якби я не ненавиділа того дурня цінну річ не зможу знищити, бо не хочу рівнятися до нього, а ще сама маю кілька дрібничок які для мене дуже важливі. 

Дня помсти чекали довгенько. Наступного тижня в середу нарешті все почалося. Саша почав в жарт штовхатися зі своїми друзями і тому зняв браслет щоб не пошкодити. Дочекавшись слушної миті коли всі були захоплені перепалкою я швиденько підбігла до парти хлопця і ніби випадково гепнулася ногою до неї і запхала браслет в кишеню. Спритності моїх пальців позаздрив би будь який злодій. Вибігши на вулицю в одній вітровці на мороз сховалася за школу в закинуту колишню їдальню яка доживала свої останні роки. Ще більше розізлилася на свого ворога бо через нього щей мушу мерзнути. Витягнувши браслет знову здивувалася такій увазі та любові від принца боліт, бо в руці в мене був простий навіть не срібний ланцюжок, в деяких місцях навіть трішки облізлий. А ще він був теплий і мені здалося що це ще тепло рук Саші, приємне таке. Струснула головою і подумки себе облаяла, бо знайшла про що думати. Нарешті з'явився Назар який щоб не викликати підозр спеціально з'явився пізніше. Передавши браслет, Назар мав його сховати, я швиденько повернулася в клас і на щастя виявила що пропажу ще не помітили. Мій друг все ще не повернувся. Саша далі чудив із друзями. Зникнення браслета виявили тільки на початку уроку коли зайшов вчитель. Лице Саші із задоволеного перемогою одразу стало злим. У мою сторону миттю полетіли блискавки. Прямо перед вчителем цей дурень підбіг до мене і почав мене кудись тягнути. Ні мої опирання, ні вчителеві настанови на Сашу ніяк не подіяли, відпустив він мене тільки в шкільному туалеті притиснув до стіни:

- Кажи де браслет Мороз інакше пожалієш-процідив

- З чого ти взяв що я його взяла?- кліпаю невинно очима

- Бачив як ти об мою парту гепнулася

-Можливо я відкрию тобі Америку сказавши що те що ти бачив не доводить що я взяла твій браслет

- Кажи бо пошкодуєш- він стиснув мій лікоть, від болю я зашипіла

- Та йди ти лісом зі своїм браслетом, боляче ідіот- із всієї сили копнула його в ногу та він навіть не ворухнувся

-Швидко признавайся!-рипнув

- Я можливо подумаю про це якщо ти відчепишся від мене і перестанеш чіпати моє волосся!- не здаюся

- Так от через що ми такі злі-вже із меншою злістю- тепер можеш навіть не надіятися

- Тоді не бачити тобі свого браслета-показую йому язик- Назар його не віддасть

- Як же ш ти без свого вірного песика-знову либа на пиці

-Кажу ще раз відчепися від мене і я більше в сторону твого браслета навіть не подивлюся

- Я і сам його знайду, можна навіть зламати руку декому, а від тебе не відчеплюся навіть не мрій!- він подивився прямо мені в очі і  замовк, перестав мене тримати за зап'яста але я не втекла бо теж ніби загіпнотизовано дивилася прямо. Його сині очі були для мене ніби вири. Це тривало кілька секунд, але відчувалося ніби вічність, поки позаду хтось мене не покликали

Добрий ранок усім хто це читає. Я Червона Родиянка новий автор на букнеті і це моя перша книга тут! Я з дитинства дуже люблю читати і навіть трішечки пишу. Досвіду у мене мало тай це моя перша серйозна книга, тому це буде швидше за все важкувато читати, але я вчуся. Дякую тим хто мене тут підтримав і сподіваюся з часом у мене виходитиме краще. Мирного вам неба