Розділ 33

Я трохи злякалась:

- Що ти робиш? — він відповів лагідно:

- Нічого такого. Просто мені так зручніше з тобою говорити. Ти дуже маленька. — я засміялася.

- Я середнього зросту, це ти дуже високий.

- Так, я, як Статуя Свободи, мене так в школі дражнили.

- Тебе, дражнили? Не уявляю. — він наблизився, поставив руки на стільницю по обидва боки від мене, заглянув в моє обличчя і каже:

- Тобі важко уявити, але колись я був звичайним підлітком, тільки дуже високим і худим. А більшість школярів вважають, що з таких гріх не посміятися. Мене часто підколювали, робили мені різні неприємності. Але потім... Я змінився. Став м’язистим  атлетом. А тепер...

- Тепер ти далі атлет — кажу з грайливою посмішкою. Він запитав серйозно:

-  Ти справді бачиш в мені атлета, а не чудовисько? — він заглядав мені в очі, наче намагався переконатися в моїй щирості. Тоді мені дуже захотілося потішити його, зробити щось приємне. Не знаю, чи тільки співчуття керувало мною чи ще щось, але моя рука сама потягнулася, я погладила його по волохатій щоці. Так повільно, ніжно провела рукою згори до низу, торкнувшись великим пальцем кутика губ. Відповіла:

- Так. Ти не чудовисько. Я вже давно в цьому переконалася. — Вираз його обличчя враз змінився, він був такий вражений, зворушений, що я розхвилювалась. Чи правильно я повелася. Чоловік розгублено поглянув на мене, ніжно поклав свою гарячу руку поверх моєї. Заплющив очі. Мабуть, цей дотик означав для нього більше, ніж я думала. Потім поглянув на мене:

- Ти... Софіє. .. Чому ти це робиш? — його голос став тихий, хриплуватий. — не треба давати мені марні надії, дівчинко. Я ж... Не залізний. — помовчав хвилю, — Не уявляєш, як давно я не відчував жіночої ніжності. Я... Не треба, Соню. Ти жалієш мене, але так тільки гірше. — він так сумно, болісно сказав це, що в мене затріпотіло серце. Стало настільки прикро, що не передати словами. Я не знала, що робити. Що сказати. Так хочеться якось помогти йому. Але...

  Нік обережно пригорнув мене до себе, підняв і поставив на підлогу. Як дорогоцінну, крихку вазу. Як найцінніший скарб. Погладив ледь відчутно моє волосся. Потім зітхнув тяжко, глянув на мене очима повними болю і пішов. А в мене... В мене покотилися сльози. Та що ж це таке?  Чому мене так сильно зачіпає його біль? Хто він для мене? Друг? Чи хтось важливіший? Я не розумію. Але найдивніше те, що мені сподобалося те, як він пригорнув мене. Ніколи я не почувалась так... Це неможливо, але він такий ніжний, так затишно в його обіймах... Буквально мить я була в його сильних руках, а стільки емоцій. Ніколи ніхто мене так не обіймав. Коли він втішав мене після смерті дідуся, я була така розбита, що бачила в ньому швидше тата, підтримку, ніж закоханого чоловіка. Я була зосереджена на своєму горі. Але зараз... Все змінилося. Я відчула, що хочу бути в цих обіймах, але вже не, як дитина в тата на колінах, хочу відчути себе коханою, бажаною. Це відкриття злякало мене. Невже я починаю закохуватися в свого незвичайного господаря? Може, це... Якась, просто реакція дівчини, яку давно не обіймав чоловік? Я вирішила дати собі час і перевірити свої почуття. Як буде далі. Може ця хвиля ніжності — співчуття, а не кохання?

  Цього разу я танцювала, здається, як ніколи. Моє тіло, наче, літало десь високо. Я відчувала якесь особливе піднесення, жар. Хотілося бути розкутішою, відвертішою. Що на мене найшло? Уявлення не маю. Але, після уроку до мене підійшла вчителька і сказала:

- Софіє, сьогодні ти просто неперевершена! Я так часто казала тобі, щоб ти перестала комплексувати, поводилась розкутіше, виявляла більше емоцій, — сьогодні тобі це вдавалося, як ніколи. Вітаю, молодець!

- Дякую. Я сама не знаю, що це зі мною. Може досвід вже потрошки набираю?

- Може. Але... Знаєш, найчастіше таке стається, коли жінка починає уявляти перед собою, або згадувати якогось чоловіка, який дуже їй подобається. Це на підсвідомості діє. — ого! Це вона до чого хилить? Що я закохалася? О... Це вже неспроста.

- Як цікаво. — кажу, сміючись, — дуже дякую за похвалу.

  Ми з Катею весело розмовляли, йшли до виходу зі спорткомплексу. Вона теж хвалила мене, як і вчителька. Розказувала, що помирилася з Женьою. Мусіла пообіцяли йому, що не буде танцювати перед жодним чоловіком, окрім нього.  Я здивувалася. Вона ж так сильно хотіла виступати. Очевидно, що кохання перемогло. Я похвалила її, пораділа з нею.

  Виходимо з дверей, бачимо, неподалік стоїть БМВ Ніка. Я відразу його впізнала. Синє. Катя помітила, куди я дивлюся.

- Це за тобою? — питає здивовано. — Остап? Чи в тебе є вже хтось інший?

- Ти ж знаєш, Остап в минулому. Це господар, або його охоронець. — кажу ніяковіючи. Бо знаю, що зараз буде допит.

- О - о - у! Як цікаво. Ти мала щось мені розказати, розколюйся! — в мене в сумочці почулася пісня «Хочу на берег океана.» Я вибачилась, відповіла. Нік.

- Привіт. Сідай, будь ласка, в машину, я чекаю.