Розділ 28

  Червень в розпалі. Спека майже ввесь день. Тільки під вечір стає легше. Сьогодні на кухні було гаряче, не рятували жодні витяжки, хоч їх там 2. Я відпросилася в Віктора відразу після вечері. Пішла в кімнату, прийняла ледь теплий душ і швидко зібралася, щоб поїхати на той урок танцю від Алли Кушнір. Не хотіла просити, щоб Нік, чи охоронець віз мене, викликала таксі. На автобусі вже б не встигла. Заїхала майже вчасно. Катя вже нервово чекала мене біля входу в спорт. школу.

  Було надзвичайно приємно познайомитися з зіркою східного танцю. Вона дуже цікава дівчина і надзвичайно талановита. Здається, що її тіло гумове, без кісток. Вигинається, кружляє, як змія. Звісно, нам, а особливо мені, до такого ще далеко. Та, незважаючи на це, Алла запросила нас на шоу, в якому має виступати багато учасниць, зйомки для телебачення. Катя в захваті, відразу погодилась. Я, ні. Нізащо. Яка з мене артистка? Моє діло суп варити, а не виступати по телевізору. Та від майстер класу Алли всі залишилися дуже задоволені. Будуть чудові спогади, стимул далі працювати над собою.

  Наступного вечора подзвонила Катя. В сльозах, я ледве розібрала, що вона говорить. Просила приїхати до неї. Ну, як не послухати, залишити дівчину без підтримки. Я швидко помогла Віктору подати всім вечерю, а сама вже не їла. Відпросилася і швидко поїхала до подруги. Хотілося якнайшвидше дізнатися, що ж трапилося.

  Катя зустріла мене на порозі квартири з жалюгідним виглядом. Заплакана, опухла.  Ми посідали в вітальні на дивані. В першу чергу мені в очі кинулися 2 пляшки лимонного і кавового лікеру на столі. Одна з яких вже добряче надпита. І купа солодощів. Так, так... Хтось знімав стрес... Я вирішила почати розмову з чогось нейтрального:

- Катрусь, як твої батьки? Тут, чи за кордоном? — вони деколи їздять на роботу кудись в Європу.

- Та, поїхали. Мама в Чехії, батько в Польщі. Скоро приїде. Та краще б сидів там довше. Ти ж знаєш, я не дуже за ним сумую. — в них завжди були напружені стосунки. Катя не раз жалілася на важкий характер батька. Мені стало шкода.

- То ти саменька? Мені шкода,  Катрусь. Розказуй, що трапилося? Ніколи ще такою тебе не бачила. — подруга  вдихнула глибоко, хотіла почати розповідь, та не змогла. Каже:

- Знаєш, давай перше вип’ємо, га? Будь ласка... — я не сміла їй відмовити. Катя налила нам по трохи лікеру, випили. Потім почала розказувати, перериваючись на плач.

- Сонь, ну, що за мужики? Я ж люблю його, а він покинув мене... Сказав, якщо буду виступати перед кимось, окрім нього з танцями, він не потерпить.  — зайшлася плачем... — уявляєш? Ну, як так можна? Хіба це кохання? Відмовитися від дівчини, бо вона хоче виступати. Нічого не розумію. — красуня схлипувала, я обняла її за плечі, жаліла. Стало дуже шкода її. Схоже, вона справді закохана в того Женю. Без поняття, що робити, як їй помогти?

Потім Катя ще довго жалілася, нарікала. Підливала нам лікеру. Я вже не хотіла, та вона вчепилась:

- Соню, ну будь ласка. Благаю тебе... Не змушуй мене почуватися алкоголічкою, пити самій. Мені так погано... Випий зі мною, бо я сама все вип’ю, потім буде гірше... — я трохи пила, трохи вдавала, що п’ю, та подруга не здавалась. Знову наливала.

  Я, як могла потішала її, нарешті вдалося. Дівчина вже не плакала, ми навіть почали про щось жартувати. Час швидко минув. Непомітно. Нік подзвонив мені.

- Привіт, Софіє. Ти де? Забрати тебе? — я глянула на годинник, 23:30. Ну й ну. А він не спить, думає про мене. Я посміхнулась сама до себе. Кажу лінивим голосом:

- Я... В Каті. Може, не треба, тут близько моя квартира, я можу там заночувати... — Подруга почула і почала показувати жестами, щоб я лишалася в неї на ніч.

- Ні, не хочу, щоб ти сама ходила так пізно. Я зараз приїду.

- Не треба, я залишуся в Каті.

- А чим завтра так рано доберешся? Віктор буде сердитися. Софіє, будь ласка, дозволь тебе забрати. — тепер він вже просить, не наказує, як раніше. Як мило... Я видихнула в телефон:

- Добре.

- Я скоро буду. Маякну тобі, тоді вийдеш.

- Добре. Чекаю. — я вимкнула телефон. Перевела погляд на Катю. Та зацікавлено спостерігала за мною. Хоч випивши, та ще розуміла, щось дивне. Запитала:

- А тепер колись, що між вами? Чого це він так переживає за тебе? — я зніяковіла.

- Ну... Він останнім часом дуже милий.

- І...?

- Поки, сама не знаю...

- Не хочеш розказувати?

- Добре, Кать, колись розкажу, це довга історія. Мені пора, вже пізно.

- Так не чесно, я ж тобі розказую!

- Я тобі теж розкажу, але не сьогодні. Відпочивай. — я встала з дивану, відчуваючи легке запаморочення. Обняла подругу, попрощалася. Невдовзі задзвонив Нік.

- Дякую, дорогенька, що приїхала. Я не знаю, що б сама тут робила. — сказала Катя. Я засміялася:

- Те ж саме, що і зі мною, пиячила. — Дівчина засміялася. А я повільно пішла до машини. Дивні відчуття. Ще ніколи я так не «пливла». Така легкість, розслаблення по всьому тілу... Чомусь смішно...

  Нік цього разу, ніби відчуваючи, що зі мною щось не те, сам вийшов з машини, підійшов до мене, взяв під руку, посадив на переднє сидіння. Закрив двері. Потім сів на місце водія і пильно глянув на мене з лукавою посмішкою.