Розділ 24

- Номер? — мене, ніби,  вдарило струмом. По всьому тілу пройшло тремтіння. Що я роблю? Це не я. Софія Пишна не може віддатися от так першому ліпшому, який сказав кілька компліментів. А що потім? Ні! Я зробила крок від нього і схвильовано сказала:

- Ні! Вибач, Яне. Я не можу. Це буде неправильно. Я... Вибач, якщо створила враження, ніби я не проти. Це не так.  Мабуть, я перебрала шампанського... — хлопець  сумно посміхнувся, зітхнув. А потім взяв мене за руки вище ліктів і сказав тихо:

- От чому я любив тебе тоді, і люблю зараз. Ти особлива, недосяжна. Навіть шампанське не може змусити тебе змінитися. Ти, як зірка, що яскраво світить, манить, але до неї не можна торкнутися. Щойно я вже почав думати, що зможу. Але... Ні. Ти залишилася  далекою зіркою. Та сьогодні ти подарувала мені трохи свого тепла... Дякую. Можна, я ще раз поцілую тебе на прощання? — я розгублено кивнула.  Ян наблизився до мене, обійняв за талію одною рукою, а іншою погладив по щоці. Потім запустив її в моє розпущене волосся. Почав цілувати мене гаряче в губи. Я перервала поцілунок, ніжно торкнувшись його губ великим пальцем. Він дивився на мене, тримаючи за талію. Сказала:

- Дякую тобі за чудовий вечір. Мені було дуже добре з тобою. Але  час повертатися в реальність. —  Ян посміхнувся, взяв мене за руку і ми пішли в середину, де ще продовжувалися танці. Потім він викликав мені таксі, наполіг, щоб заплатити за мене. Ми тепло попрощалися і я поїхала в Тернове.

  Дорогою  намагалася збагнути, що було між нами з Яном. Чому я так повелася, чому дозволила собі таке? Зрештою мене почало мучити сумління. Почувалась зрадницею. Хоча… Офіційно Гонщик – не мій хлопець. Навіть не дзвонить до мене, все незрозуміло з ним. О, люди, як же я заплуталась! Як вже хочеться нарешті нормальних стосунків. Щоб все було ясно і просто.  Та…  Все одно. Якось, це все не правильно. Я дозволила Янові думати, що готова провести з ним ніч в готелі. Хоча, насправді, далека від такого. Але мене лякає сама думка про те, що якась частина мене хотіла цього, причому дуже. Він привабливий хлопець, з цим не посперечаєшся.

   Може він подзвонить? А, що? Ми могли б зустрічатися, спілкуватись по телефону, вайберу. Деколи їздити одне до одного. Ні. Навряд, чи з цього вийшло б щось хороше. Боюся, що він надто схожий до Остапа. Побачив мене перший раз за багато років і відразу пропонує готель. Ні, ні. Треба викинути його з голови. Залишити тільки спогад про гарний, романтичний вечір і все.

  Приїхала в Тернове. Подзвонила в дзвінок, щоб впустили мене. Зайшла на подвір’я. Хотіла вже йти просто в свою кімнату, спати. Та ноги страшенно боліли, ввесь день і півночі на шпильках. Я спіткнулася і мало не впала, підвернула ногу. Ойкнула. Нога сильно заболіла. Я докульгала до лавочки і сіла. Зняла туфлі, поворушила стопами, щоб зрозуміти, чи не сильно пошкодила. Наче, не страшно. Біль поступово втихає.

- О, хто це в нас такий гарний тут? — О, ні. Тільки його мені зараз бракує. До мене підійшов Том. Видно, що досить п’яний, похитується. Я трохи злякалася. Хотіла швидко піти від нього в дім. Та було пізно, він плюхнуся  біля мене на лавку і почав обіймати.

- Яка ж ти красуня сьогодні... Дай цьом...

- Ні! Не лізь до мене! — відпихаю його і намагаюся взутися, щоб піти.

- Ти знов? Та – а - к  не можна! Томові Форесту дивчата не відмовляють! — бубонить п’яно і притискає мене до себе.

- Пусти, кажу! — вириваюся від нього. Та він, хоч п’яний, та, все одно, міцний.

- Томе, забирайся звідси!!! — прогримів бас Ніка. Я озирнулась, він підходив рішуче до нас. Том глянув на нього і почав тупо сміятися.

- О, хто йде... Наш приватний детектиффф і шпигун в одному вовчому обличчі. - кривляючись протягнув .

- Заткнись! — проревів Нік. Я нарешті вивільнилась з рук Тома, встала і хотіла вже йти. Але те, що почула далі, змусило мене прикипіти до місця.

- Ти знаєш, бейбі, чим він займаєця? —  почав Том. — він шпигує за тобою, по – стій - но! – я витріщилась на нього, не розуміючи до чого він хилить. Нік знову крикнув, щоб той замовк. Але, ні. Том сьогодні хотів виговоритися.

- Так, а думаїш, звідки він приїхав, тільки шо? Так! Він їздить за тобою кругом. Де ти, там і Нік. А, якшо ти тут, то він сидить перед моніторами і годинами за тобою дивиця. Наставив камер на кожному кроці і сидить пускає слину! — Нік змінився на обличчі, перелякано глянув на мене. Здавалося, хоче провалитися під землю. Знову попередив брата, щоб той замовк, та в молодшого інші плани. Почав далі викривати подробиці, від яких я чим раз більше впадала в шок.

- Ти знаєш, шо з тебе вже охоронці сміюцця позаочі? — сказав єхидно до Ніка. — кажуть, що ти софієзалежний, постійно слідкуєш за кожним її кроком, або їм кажиш це робити. Чого ти добиваєся? Думаєш така дивчина коли - небудь гляне на тебе без відрази? Без страху на твою вовчу морду? Ти здурів вже зовсім! Ю  Крейзі!  Нічого тобі ни світить, хіба, шо сидіти й облизуватися перед монітором, поки хтось інший її цілує! — я дивилась то на одного брата, то на іншого, не вірила своїм вухам. Що це? Він справді таке робить? Для чого?

- Ще одне слово, і ти на довго замовкнеш! — гаркнув Нік до брата і вхопив його за комір. Я злякалася. Згадала, як він бив того охоронця. П’яний Том не мав інстинкту самозбереження. Продовжив свою викривальну тираду:

- Так, Соничко. Не віриш? Запитай його, шо завгодно. Він все про тебе знає. Де ти, з ким ти, шо робиш. Він навіть в спортзалі і в під’їзді твого паскудного будинку камери поставив, біля квартири твоєї. — я нарешті вражено вигукнула: