Розділ 23

Розділ 23

  Теплий сонячний день. В мене вихідний, субота. Я вирішила відвідати своїх рідних. А ввечері – на танці. Минулого тижня пропустила, була в лікарні. Настрій в мене чудовий, тому захотілося яскраво вдягнутися. Я вибрала рожеву з квітами легку сукню з коротким рукавом. Її пошила моя мама. Рідко, але буває, вона робить мені такі подарунки. Пошита по фігурі, а від талії розширяється, вільно спадає майже до колін. Добре, що я схудла, інакше б не влізла в ту сукню. Вона пошита 2 роки тому. Заколола волосся з боків невидимками, нанесла трошки гелю. Трохи підмалювалася. Взула легкі туфлі на високій танкетці. Аж сама собі сподобалась.

   Виходжу на подвір’я, треба знайти когось, щоб відкрили мені ворота. Я написала Максиму. Та замість нього до мене вийшов Ніколас. Йде, посміхається, здалеку милується мною. Я аж почервоніла. Так це було очевидно.

- Куди ти йдеш така гарна, якщо не секрет? — питає мене, посміхаючись.

- Їду до своїх, в село, мама теж там буде. — він кивнув, а потім каже:

- Добре. Може тебе підвезти? На чому ти поїдеш?

- На автобусі, як завжди. — я здивувалася такій пропозиції.

- Давай я скажу охоронцю, щоб тебе завіз, бо я зайнятий, не можу.  Така красуня буде їхати в брудному, душному  автобусі? — я геть зашарілася, опустила очі. Відмовлялася, та Нік наполіг, і я поїхала до бабусі, як королева, в красивому БМВ. Потім ще довелося пояснювати рідним і подрузі, хто це мене катає на такій машині.

  Я провела гарний день з близькими людьми. Подруга нагадала, що наступної неділі  її весілля. Треба буде ще купити якусь сукню і туфлі. Може,  займуся цим завтра.

  Здоров’я  моїх старичків задовільне, тому ми трохи всі разом поралися на подвір’ї, я здивувала бабусю і маму вмінням садити квіти. Розказала їм, хто мене вчив. Бабуся розпитувала про мого загадкового інтернет друга. Я розказала їй, як є. Вона потішилась за мене. Під вечір я повернулася в місто і з Катею пішла на танці.

  Ми довгенько не бачилися, тому після заняття пішли в кафе поговорити. Подруга не переставала мене розпитувати про всіх і все. А я її. Виявилося, що її стосунки з тим Женьою ненайкращі, довелося втішати дівчину. Вона переживає. Я в загальному розказала їй, що в мене все добре. Що звикла до всіх в Терновому, робота подобається. Як завжди, оминула подробиці, які її найбільше цікавлять. Та Катя вже не ображається, звикла. Пообіцяла, що завтра поможе мені вибрати сукню на весілля.

  Я вже доїдала своє морозиво з фруктами, коли задзвонив телефон. Нік.

- Привіт. Ти повернешся на ніч в Тернове? Забрати тебе? — я вже не знаю, як це сприймати. Контроль, чи люб’язність.

- Ні, я залишуся вдома на ніч. Повернуся завтра після обіду.

- Добре, будь обережна, вже вечір. — я посміхнулась, глянула на Катю. Це вже занадто, як для роботодавця. Турбота?

- Дякую. Все буде нормально. До завтра.

- На добраніч, Софіє. Не ходи, будь ласка, темним Києвом.

- Добре.

Катя засміялася.

- Хто це там? Шеф контролює?

- Так. — сміюся. — а сама ловлю себе на думці, що мене вже не дратує його контроль так, як раніше. Навіть приємно, що виявляє турботу про мене. Тільки... Чим це закінчиться? Стає чим раз очевидніше, що я йому небайдужа. Мене це лякає. Повага, чи дружні стосунки — одне, а романтика, вже зовсім інше.

- Слухай, а які у вас з ним стосунки? Розкажи, мені ж цікаво! — просила подруга.

- Сама не знаю. Нормальні. Навіть хороші, можна сказати. — Катя підморгнула мені, каже хитро:

- Хороші? З чудовиськом? Це, як? – я засміялася.

- Він зовсім не такий, як говорять. Досить хороший. Всі, хто там працює дуже поважають його. Він... Щедрий, дбайливий господар...

- Ого! Не подумала б. Ти ще скажи, що він тобі подобається!

- Не скажу! — сміюся. — ми ще трошки посиділи і пішли додому. На вулиці ще не було зовсім темно. Я залишила Катю біля її будинку, а сама пішла далі, до свого.

  Якось озирнулася, побачила, що якась машина повільно їде за мною. Та, ні, це мені здалося, бо вона невдовзі повернула на паралельну вулицю. Я спокійно зайшла додому.

  Пізно ввечері ще переписувалась з Гонщиком. Він такий милий. Ми «говоримо» на різні теми. Про музику, машини, їжу, роботу, стосунки між людьми, що завгодно. Мабуть, я ненормальна, коли підтримую ці дивні відносини. Але... Щось мене в ньому приваблює. Ця безкорислива турбота, простота. Ця таємничість, прагнення бути зі мною, попри якісь, не відомі мені, перепони. Він єдиний з моїх шанувальників, хто нічого не вимагає і мені з ним не нудно. Завжди мені траплялися якісь такі хлопці, що або відразу натякали на інтим, або були конкретними занудами. От останній, з ким я зустрічалась трохи перед Остапом, Богдан. Наче, милий хлопець, та мені було до того нудно з ним, що я не могла дочекатися кінця побачення. І навіть його приємна зовнішність і інтелект, а він закінчував з  червоним дипломом  математичний  ВУЗ, не рятували ситуацію. Може хтось буде щасливий з ним, та не я. Мені хочеться чогось цікавого, щоб відчувався в хлопцеві вогонь, якийсь авантюризм. Хочеться, щоб це був чоловік  здатний на вчинок, з сильним  характером, а не просто спокійний і милий. Знаю, з такими, зазвичай і проблем більше, та, що робити, коли не можу інакше?