Розділ 14

   Вранці, ми з Віктором готували сніданок, як звичайно. Я робила майонез. Знайшла на улюбленому ютюб каналі новий рецепт. Віктор перебіг очима рецепт і сказав , що нічого не вийде, бо без яєць не буває майонезу. Але мені хотілося спробувати.

Майонез на молоці :

 Молоко 150 мл.

Олія рафінована 300 мл.

Лимонний сік, чи оцет 6 відс. – 2-3 ст. л.

Сіль – 0,5 ч. л.

Цукор – 1 ч. л.

Гірчиця 1 ч. л. 

  Віктор  скептично спостерігав, як я збивала масу занурювальним  блендером.  Мені аж самій стало цікаво. Дуже хотілося , щоб вдалося і він не сміявся з мене. Які ж у шефа стали великі очі, коли в ємкості рідина перетворилася на густий майонез! Я посміхнулась йому, він здивувався. І на смак нормальний. Віктор сказав потім :

- Не може бути!  Вік живи – вік учись. От дожився, пацанка мене здивувала. Я такого не знав. -  Як же приємно…

 Я закрутилася, геть забула, що сьогодні мають привезти мій костюм для танцю. Коли ми готували обід, приходить економка, Люба. Принесла мені великий пакунок.

- Софіє, це привезли тобі.

- Дякую, але його треба було оплатити, як вам його віддали?

- Я оплатила. Господар сказав, щоб  так зробити. — я здивувалася. Чому? Що це означає? Подарунок? Підозріло це якось. Я занесла пакунок в свою кімнату, розгорнула — яка ж краса. Світло - рожевий короткий топ з блискітками і китицями по низу. Спідниця з тонкої тканини, з  розрізами  на всю довжину, по боках, на стегнах хвильки з такої ж, тільки трошки темнішої тканини, що візуально додають особливого вигину  стегнам і роблять більшу різницю між ними і талією. Широкий пояс з блискітками і китицями з  тонкого металу, наче сріблястий дощик. Супер. Як гарно. Швидше б вже приміряти! Аж раптом згадала про Ніка. Дзвоню:

- Слухаю.

- Привіт. Чи можна мені дізнатися, чому ти оплатив моє замовлення? — сильний, низький голос відповідає:

- Поговоримо, коли будеш подавати обід. Зараз я зайнятий, вибач. — сказав і перервав з’єднання. Ну дуже мило. Я ще гірше розхвилювалася. Краще б розмовляти по телефону. Але... Вибору нема.

  Ми закінчили готувати обід — сьогодні в нас тушкована свинина з печеною картоплею і салат з капусти і зелені. Нік написав, що сьогодні буде їсти сам. Чудово. Ми занесли їжу в загальну їдальню, все розставили. А тоді в їдальню Ніка. В мене почалося пришвидшене серцебиття. Віктор щось зауважив і питає:

- Що з тобою? В тебе руки тремтять.

- Та, нічого. Просто Нік сказав, що хоче мені щось сказати перед обідом.

- Он, як. І ти так боїшся? Смішна! Та не буде він тобі пропозицію руки і серця робити. У всякому разі, не сьогодні. — сміється шеф кухар.

- Що? Це по - твоєму жарти? Хочеш, щоб я ще щось розбила з переляку? — Віктор засміявся:

- Та, добре, добре, не буду більше так жартувати. Заспокойся. В разі чого –  я поряд. — підморгнув мені, показуючи рукою в бік кухні. Оце вже й справді заспокійливо. Він пішов на кухню, а я сіла на диван чекати господаря. Намагаючись відволіктися, блукаю очима по кімнаті, по столі, перевіряю, чи нічого не забули.

  З вулиці заходить Нік. В робочому комбінезоні, в таких же рукавицях. Без шапки. Зайняв собою майже всю висоту дверей. Глянув на мене, ледь посміхнувся. Я встала, опустила очі. Серце калатає, ніби мене зараз будуть судити.

- Привіт, Софіє. — спокійно привітався Ніколас. Я відповіла тихо.

- Чекай, я помию руки і поговоримо, добре? — я кивнула, він пішов в ванну, за кілька хвилин вийшов і підійшов ближче до мене. Я не знала, як поводитися. Хотілося роздивитися його, адже це вперше, що бачу його зблизька і при світлі. Та хіба ж можна витріщатися? Я свердлила поглядом підлогу. Тоді він сів на диван і сказав спокійним голосом:

- Софіє, будь ласка, не треба так мене боятися. Я... Тільки з зовні такий. Сідай, де хочеш. Що ти хотіла мене запитати? — я трохи оговталася. Сіла на протилежний від нього кінець дивану. Хоч це, все одно заблизько. Але вибору не було, не сідати ж мені за стіл. Підняла на нього погляд. Ні. Це кошмар якийсь. Як може людина бути вся заросла, як тварина? Обличчя, шия, руки. Ще й цей шрам... Кажуть, що шрами прикрашають чоловіка, але... тільки не в  цьому випадку. Так глибоко розрізає обидві губи і цілу щоку. Жах. Напевно , це виглядало катастрофічно, поки не зажило. Волосся на його голові чорне й хвилясте, не довге. Я на силу  взяла себе в руки і сказала спокійно:

- Ніку, чому ти заплатив за моє замовлення? Я маю повернути гроші з зарплати?

- Вважай це премією за старанність, яку я тобі обіцяв. — відповів спокійним тоном.

- Премією? Але ж це... Дорого...— він посміхнувся.

- Може, для тебе. А розкажеш по - секрету, за що я заплатив? — він глянув на мене, якось так хитро, що я геть розгубилась. Потім відповіла:

- Там... Одяг.

- Ясно. Добре. — він дивився на мене, ніби очікував, що я маю говорити щось. А я від хвилювання не могла зібратися з думками. Нарешті сказала:

- Дякую. Але... Не варто більше так робити. — він розслаблено сказав: