Розділ 13

  Неділя. Вихідний. А в моєму випадку — відсипний. Сьогодні я дозволила собі розкіш поспати довше і не пішла на сніданок з Віктором і іншими. Пізніше прийшла на кухню поїсти і, як виявилося, вислухати, що Віктор думає про мої поїздки ночами з хлопцями.

- Ой, дівчино, я думав, ти скромна. А тепер бачу — катають тебе десь ночами, вранці спиш, мало не до обіду... Не доведе це до добра! — от тобі маєш, читає мені нотації. Більше нема кому? До речі, я ж нічого не знаю про його сім’ю. Треба запитати. Кажу:

- Не переживай, Вікторе.  Зі мною все буде добре. Я просто вчора провела час з братом, покатав мене на гарній машині.

- Справді? Я не знав, що ти маєш брата.

- Так,  двоюрідного. — він кивнув, я запитала:

- Вікторе, а в тебе є сім’я, якщо не секрет?

- Ні, не секрет. — чоловік трохи напружився, а тоді веселіше сказав:

- Я затятий холостяк. Не оженився і дітей нема. Я закоханий в кулінарію.

- Ого! – я здивувалася. Мабуть, важко йому тепер, коли вже старший. А далі, як? Самому, я думаю, не цікаво, ні в  молодості, ні в  старості.

- Так, що буду тебе виховувати, хочеш, чи, ні. – сказав жартома, але досить рішуче.

  Віктор сказав, що я можу погуляти по подвір’ї, оглянути господарство. Тим  я й зайнялася. А подивитися, як вияснилося, є на що. За домом велика територія, город з якимись не звичними грядками огородженими дошками. Там же  теплиця, в якій я зустріла Стаса. Він провів мені екскурсію по великій теплиці,  де росте повно овочів і навіть квіти. Я була вражена, то от звідки всі овочі, з яких ми готуємо. Тут і огірки, і помідори, капуста, салат, цибуля і ще повно всього.  Стас пояснив мені, що господар дуже цінує все екологічне і вони тут вирощують круглий рік все своє, без шкідливої хімії. Город поки порожній, але сніг вже майже розтанув, тому , ще трохи і там теж посадять різні овочі. Потім ми пішли до частини двору, де живе повно різної живності :  кури, качки. Ще якісь індострауси, чи як їх там.  Здоровенні, як 3 звичайних індики, що колись бачила в селі. Оце буде м’яса! Все кругом зроблено дуже по - сучасному, акуратно, птиці живуть, як на курорті. Я приємно здивувалась, коли Стас розказував мені про різні деталі цієї міні - ферми. Не порівняти з усім тим, що я звикла бачити в селі у бабусі і в інших. Нік має дуже оригінальний підхід до цього всього. Виявилося, що то саме він, а не Стас впроваджує сучасні методи городництва і тваринництва. Дивно. Який різносторонній. А я думала, що він, окрім машин нічим не цікавиться. Стас розказав під час екскурсії по пташиному двору:

- Знаєш, Нік дуже цінує здорове харчування, займається на тренажерах. Влітку плаває багато, тут не далеко є озеро. В нього, як бачиш і так не лади зі здоров’ям, тому, мабуть, боїться, щоб не стало ще гірше.

- Ясно, цікаво. А де ті тренажери? Ще хтось користується ними?

- Так, охоронці займаються, особливо Ремінь, вони в задній частині дому.— я подумала, от було б суперово, якби й я могла хоч деколи позайматися на тренажерах. Може б трохи схудла. Але... Чи можна? Я так і запитала Стаса.

- Ну... Це не знаю. Питай Ніка. — розгублено відповів місцевий «Рембо». Ясно. Може й наважуся запитати.

  Я подякувала Стасові за екскурсію і пішла в дім. Трохи відпочила, прочитала кілька розділів улюбленого роману про кохання. Відвідала по телефону маму, бабусю, подругу. Ще зайшла до Зої Романівни, поцікавилась, як її самопочуття. Трошки порозмовляла з нею.

  Я таки наважилися і написала Нікові, запитала про тренажери. Він дозволив. Тільки не вранці,  сказав і коли нікого немає в залі приходити. Супер. З тих пір я стараюся займатися при кожній нагоді. Переважно ввечері , півгодини, або більше.

   Ввечері до мене на фейсбук написав незнайомець. Точніше той самий загадковий Покараний Гонщик. З якого це дива? Ми почали переписуватися:

Покараний Гонщик —  Привіт .  Бачив тебе на гонках. Твій хлопець класно їздить.

Софія Пишна — Привіт. Дякую. ( не стала пояснювати йому, що це не мій хлопець, а брат). Ти теж круто змагався. Я бачила тебе ще раніше, на Ягуарі. Це ж був ти?

ПГ — Так. Як ти здогадалась?

СП — По поведінці. Ти не виходиш з машини, береш гроші рукою в рукавиці. Чому? Невже не хочеться, щоб тебе привітали з перемогою?

ПГ — я не можу тобі сказати. Поки що.

СП — чому такий таємничий? Як тебе звуть?

ПГ — колись розкажу. Називай мене Гонщик.

СП — все потім? А зараз, що? Чому ти пишеш мені?

ПГ — якщо чесно, ти мені дуже сподобалася. Ми можемо просто спілкуватися?

СП — просто? Як це? В мене є хлопець.  - кажу, маючи на увазі Остапа.

ПГ — бачив. Але ж ти не заміжня... Мені просто хочеться поговорити з тобою.

СП — поговорити? А потім, що? Каже чесно. Що тобі треба?

ПГ — чесно? Мені самотньо. А ти дуже мила і видно, що любиш гарні машини. Ти їздиш?

СП — ти дивний. Так, я вмію водити, але в мене нема машини, тому рідко їжджу.

ПГ — розкажи ще щось про себе.

СП — ти перший. Тільки правду. Якщо чогось не хочеш розповідати, так і кажи, що не хочеш, але не бреши. Згода? –  і так не перевірю, чи правда, але сказала, на всяк випадок.