Розділ 12

Ремінь сказав:

- До речі, про того хлопця, що ти просив простежити.

- Що з ним?

- Як ти й думав, не все так гарно, як він показує. Потім подивишся, є фото і відео.

- Ясно. — Нік опустив голову, задумався. Видно це важливо для нього. Але потім глянув на Макса і сказав веселіше:

- Може це й до кращого? Проблема вирішиться сама? — Ремінь всміхнувся і сказав:

- Що будеш робити? Нейтралізуєш його? А що далі? Здається ти сам не знаєш, чого хочеш... — господар зітхнув сумно, а тоді відповів:

- Я знаю, чого хочу, і ти знаєш. Тільки... Це не реально... Я... – знову зітхнув тяжко, -  Треба викинути це з голови.

- Думаєш, вийде?

- Не знаю... 

- Маю одну ідею. Не знаю, чи тобі сподобається, але... Це могло б добавити шансів. — Нік оживився:

- Розказуй. — вони пішли в гараж, я не почула далі. А жаль. Ох, знати б, про що мова. Здається, щось цікаве. За ким це вони слідкують? І що його так непокоїть, таке «не реальне»? От навіщо я підслухала ту розмову? Тепер тільки буду мучитися, губитися в здогадках.

  А найбільше мене насторожила фраза «нейтралізуєш». Що вони мають на увазі? Невже... Ні. Не може бути. О, люди, самі загадки. Певно, я ніколи не зрозумію цього чоловіка. Та й навіщо? Аби мене не чіпав і платив справно гроші.

  Наступної п’ятниці подзвонив Андрій. Запросив мене на гонки в суботу. Я не хотіла, але погодилась. Давно з ним не бачилася. А він здався мені якимось сумним, може якісь проблеми. Треба побачитися, поговорити.

 Після обіду шеф -  кухар сказав мені:

- Софіє, завтра в мене справи, ти заміниш мене на кухні.

- Що? Вже завтра? — я розхвилювалась.

- Так. Ти впораєшся. Завтра людей менше, все сьогодні підготуємо, буде нормально. Я тобі все розкажу. Меню я вже написав. От. — показав мені папір з детальним описом страв на завтра.

- А в неділю, ти будеш?

- Так. Чи ти хочеш сама? — засміявся. — я можу й... Поїхати кудись.

- Ні, ні, не треба. — я різко помахала руками. Ще чого. Ну от, настав день мого екзамену. Чи впораюсь я завтра? А якщо щось не так? Страшно. Коли Віктор поряд, все зовсім інакше. А сама...

- Не бійся! — сказав шеф. — чого ти так переживаєш? Господар знає, що ти новенька, ще вчишся, він все розуміє.

- Справді? А ти як починав, боявся?

- Ха - х. Ще й як! В мене ж не було тут такого Віктора, як в тебе. Я був сам, все сам. Не знав, чого чекати від власника дому. Але поступово все пішло нормально.

- Він коли - небудь карав тебе за якусь провину?— я не втрималась, щоб не поцікавитися. Шеф хитро посміхнувся і каже:

- Я непомильний! Мене нема за що карати. — засміявся.

- Ясно. — я теж засміялася. — досконалий?

- Так!

- Сама скромність. — Віктор посміхнувся. Потім ми ще попрацювали. Закінчили готувати вечерю. Після вечері підготували все на завтра. Я отримала купу інструкцій, що і як завтра зробити. Головне не проспати вранці.

  Субота пролетіла дуже швидко. Я ввесь день була дуже напружена, переживала, щоб зробити все, як слід. Прибираю  на кухні і можна їхати на перегони з братом. Приходить повідомлення:

«Дякую. Все добре. Ти сьогодні впоралась. Очікуй премії за старанність». — Господар. Ого! Не може бути. Премії? Клас. От не очікувала. Він ще й хвалити вміє... Я так зраділа, що догодила, аж вголос сказала  ЄС! І зробила жест рукою, як в фільмах «Сам у дома.» Наче гора впала з плечей. Як я переживала, що миті чекала якихось претензій від Ніка. Та їх не було, інші теж задоволені, принаймні, так здається. Що йому відповісти? Пишу:

« Дякую тобі за похвалу. Приємно (він же казав звертатися до нього на «ти».), я старалась. Можу я бути вільна до завтра»?

Він відповів: «Так. Маєш плани»? Пишу: «Так, по мене приїдуть через годину. Добре»?

  Відповідь : « Так. Я скажу охороні, щоб випустили тебе». Я подякувала, закінчила роботу і побігла збиратися. В своїй кімнаті ще раз помилувалася на сайті костюмом східної танцівниці, якого замовила собі. В понеділок обіцяли доставити кур’єром. Трохи дорого, але, надіюся, моя теперішня зарплата дозволить мені не надто економити.

  Я причепурилася, на волосся нанесла гель мокрий ефект і заколола його зверху крабиком в мальвінку. Цей гель,  мій порятунок, коли треба, щоб були гарні, не надто пишні спіральки. Інакше моє волосся, як пух, не має форми. Кучері розлітаються, хто куди. Вдягнулась, підмалювалася. Все. Готова.

  Андрій забрав мене біля воріт, куди мене провів охоронець. Ми відразу поїхали до спорт. комплексу. Перше танці, а потім гонки. Брат почав розпитувати мене по дорозі про все:

- Як ти? Як тобі працюється в того... — хотів, певно, сказати чудовиська, але вагався. Я продовжила його репліку:

- В Ніколаса Фореста. Так його звуть.

- А-а. Буду знати. Зазвичай його інакше називають. Якось ти сама теж казала на нього чудовисько.