Розділ 6

  Ми вийшли з кабінету і одразу я побачила жіночку , років з 50 на вигляд. Вона різко встала з крісла і вирівнялась перед нами. На симпатичному, трохи зморщеному обличчі вигравала приязна посмішка.

- Люба, — це Софія, наша нова працівниця. Вона буде помагати Віктору на кухні. — ми з жінкою привіталися. Тоді Макс сказав :

-  Люба покаже тобі твою кімнату і розкаже, що до чого. Потім познайомишся з Віктором. Далі відвезу тебе додому. Завтра вранці заберу з речами. Щоб була готова о 7 ранку. Все ясно? — сухо проказав начальник. Я показала згоду кивком голови. Він пішов.

- Софіє, ходімо. — покликала мене Люба. Не худа і не повна, вона має вигляд досить енергійної особи. Ми швидкими кроками пройшли по дому до моєї кімнати. Дім досить великий, навіть не знаю, чи зможу знову зайти сюди без допомоги. Легко заблудитися. Гарна, велика кімната виявилася на другому поверсі, а вікна виходять  на задній двір. Я заглянула у вікно — як цікаво. Велике подвір’я встелене бруківкою, далі, певно, гараж. Величезний. А з іншого боку, далі, видніється, мабуть, город.

   Люба показала мені все, що треба в кімнаті, ванній, розказала.  Моє нове житло виявилося , м’яко кажучи краще, ніж та квартира, яку я знімаю. Там малесенька кімнатка зі старезними шпалерами на стінах. А ванна і кухня, взагалі  мають жалюгідний вигляд. Мабуть, якщо зможу затриматися тут, то відмовлюся від тієї квартири. Та , поки що, ні.  Ми пішли на кухню.

- О! Нарешті, допомога. — вигукнув не високий , трохи повний чоловік в кухарському кітелі і ковпаку білого кольору. Я підійшла ближче, чоловік посміхнувся.

- Знайомся, Вікторе, це Софія. Твоя нова помічниця. Прошу любити і шанувати. — відрекомендувала мене Люба.

- Дуже приємно, дівчино. Кажи на мене Віктор. Так я почуваюся молодшим. Хоч мені тільки 55, я й так не старий. — з посмішкою розказав шеф - кухар. Потім відправив економку і почав розпитувати мене про все, що хотів:

- Так, розказуй, зріст, вага, група крові, чи є кавалер, де гроші тримаєш? — я шоковано витріщилась на нього, вже хотіла щось не дуже гарне відповісти, як він засміявся голосно і каже:

- Та жартую. Не бійся. То в мене такий гумор,  ще звикнеш. Розкажи, де вчилася, де працювала, що вмієш. — оце вже інша річ. А то зріст, вага, кавалер...  Дивак... Я полегшено зітхнула і почала озвучувати свій скромний послужний список.

- Вчилася у « КОВПУ харчових технологій і ресторанного сервісу», кухар - кондитер. Потім працювала 2 роки в кафе «Магнолія» помічницею кухаря, а останньо, майже рік в ресторані «Панський». Та ж посада. Про те, що вмію, самі зробите висновки, побачите.

- Ясно, скромна. — прицмокнув шеф. — то добре. От тобі уніформа, — витягнув з шафки і дав  мені кухарський одяг, білий, як і в нього. — завтра зранку почнемо працювати. А зараз я тобі трохи розкажу, що ми тут їмо і що робимо. — він почав розказувати, помішуючи в великій  каструлі якийсь суп. Запах по всій великій кухні розлітається просто чудовий. Я слухала і спостерігала за тим, що він робить, які спеції додає. Тут цілий кут заставлений маленькими баночками зі спеціями на поличках. Супер. Я люблю, щоб все було під рукою.

- Основне, що скажу тобі так -  господар любить просту, домашню їжу. Жодної хімії, по можливості, жодних магазинних соусів, підсилювачів смаку, і подібного. В нас тут свої овочі, своє м’ясо, яйця, є господарство. Дещо замовляємо, але тільки натуральне, в перевірених місцях, я тобі потім розкажу, де. Готуємо щодня м’ясо на обід і на вечерю. На сніданок молочні каші чи  щось з яєць. Сирів багато. По ходу все побачиш. Головне, щоб зробити все вчасно і якісно. Господар не любить чекати. Далі... — скуштував страву, облизнувся. — Угу, добре. — почав розказувати далі. — для Ніка і, деколи, для Максима, сервіруємо окремо, в його їдальні, потім покажу. Ми , звісно, тут їмо, або з  рештою  працівників в загальній їдальні, вона тут, за  стіною. Готуємо для всіх одне й те ж. Тільки деколи для Ніка щось окремо, якщо скаже. До речі, він пише повідомлення, тут треба регулярно дивитися. — показав мені на невеликий ноутбук, що стоїть на шафці. — ну, або з телефону, якщо маєш сучасний, бо я щось не дуже з тим... Якщо проґавиш щось важливе, проблема буде. — я насторожилася.

- А що він пише, наприклад?

- По різному, може написати, що приїздить брат, чи батько, тоді треба додаткові порції. Може не буде вдома, то не треба подавати. Може замовити щось для себе. Наприклад, по неділях деколи готую йому голубів, чи ще щось особливе. — я поморщилась:

- Голубів? — тільки не це...

- Так. — байдуже відказав Віктор, не звернувши уваги на мою реакцію. Продовжив розповідь :

- А ще, господар  наш — любитель солодкого. — я здивувалася, він каже:

- Так, так. Частенько замовляє щось до кави. До речі, каву він п’є тільки таку, запам’ятовуй — в от цій кавоварці зробити міцної кави з корицею, — показав на апарат в куті, — додаємо 2 ложки цукру на от цю чашку, — показав мені велику кружку (чашкою цю посудину язик не повертається назвати), — далі додаємо вершки і ванільний цукор. — О - го. Цілий рецепт. А чудовисько, виявляється ще той гурман... І ласун. Цікаво. Мабуть, товстий, коли так любить поїсти.

- Як в тебе з випічкою? — поцікавився мій наставник.

- Та, не погано. Всі основні види тіста і вироби з них знаю в теорії. На практиці – щось ліпше, щось гірше. . .